_pictogram.svg.png)
Пропонуємо вашій увазі цікаве інтерв’ю почесного президента клубу СВК «Буревісник-ШВСМ » і ректора Чернігівського Національного педуніверситету Миколи НОСКО газеті «Спорт-Експрес в Україні», яке він дав вже після того, як команда вже завершила боротьбу в першому раунді плей-офф. Микола Олексійович розповів про життя-буття «Буревісника», який із року в рік складає конкуренцію провідним колективам країни, незважаючи на те, що за матеріальними можливостями поступається.
- Миколо Олексійовичу, пам"ятається, після програного в рідних стінах першого матчу з «Кримсодою» ви переконували мене, що серія не обійдеться двома поєдинками. Інтуїція?
- Швидше, зважена оцінка. Так, команда з Красноперекопська посилилася кілька місяців тому. У тактичному ж плані нашим було, що їй протиставити. Просто на третій матч не вистачило потужностей і, мабуть, лавки. Але реванш 3:0 напередодні теж, погодьтеся, не міг трапитися раптом.
- Треба так розуміти, що невихід до четвірки на вашому сприйнятті головного тренера Миколи Благодарного навряд чи відіб"ється ?
- Та це неможливо. У нас за сім років склалися настільки зрозумілі взаємовідносини, що біди і перемоги діляться на всіх. Відмінно розумію, що раніше в Харківському спортивному училищі у Миколи Петровича займалися вершки - їх залучали мало з усієї України. Але в Чернігові досвідчений тренер прийняв зовсім інший виклик і фанатично (це не жарт!) ліпить ансамбль, не втомлюючись повторювати, яке це комфортне для щоденної роботи місто.
Знаєте, ким ще недавно був нинішній капітан «Буревісника» Олексій Дєнін? Та він в пляжний волейбол грав. Або візьміть Артура Супруненка, що числився в Черкасах третім зв’язуючим. Вдячний ж його перевів у крайні нападники. А Тевкун, зізнайтеся, вам глянувся?
- Загалом, більше так, ніж ні. Якось зовні неправильно нападає, а очки приходять.
- А не хочете, що починав Володя з повного «нуля», його в 16 років шкільний вчитель привіз із села Зайці як... бігуна. Причому, суто для кількості - раптом заміна знадобиться на обласній першості юнаків. Але я лише придивився: «ліворукий», два метри росту і вирішив: «Давай сюди, навчимо!». Нічого, зараз вже аспірантуру буде закінчувати з соціальної педагогіки. Сподіваюся, цим же шляхом піде Денис Данилов, який ще півроку тому м"яча в руках не тримав. Але упустити «малюка» з 2.15 - це не по -нашому.
- Ростити місцевих зірок і брати за них щедрий викуп у зарубіжних клубів - це вам не загрожує ?
- Такі приклади, коли одиничний трансфер за межі України дозволяв би нам закрити діри, - зрідка виникали. Згадаймо Сергія Баранова - бронзового призера Афін-2004, віце-чемпіона Європи та дворазового переможця Ліги чемпіонів у складі російського «Бєлогор"я». Тільки це не може служити правилом. Зараз у Бєлгороді придивляються до Кирила Піуна. До речі, на вересневому Міжнародному турнірі пам"яті заслуженого тренера СРСР В"ячеслава Платонова бєлгородці виступали без ряду своїх лідерів - таких, як Тарас Хтей, Драган Травіца, Дмитро Мусерський. Так от, Кирило, поряд з їх же ліберо Хачатур Степаняном, увійшов до числа кращих гравців пітерського турніру (Піун був визнаний кращим блокуючим. – прес-служба). Але у нього незалікована травма. Ми чесно поспілкувалися з наставником багаторазових чемпіонів Росії Геннадієм Шипуліним. Коли Піун повернеться в лад, вони справлять з нами повний розрахунок.
- Питання до вас як до віце-президенту ФВУ. Чи не став наш чоловічий чемпіонат довгограючим «театром одного актора», враховуючи порався харківського «Локомотива» ?
- Ситуація потроху вирівнюється. Чи не титулований, але завзятий «Барком» змусив Лубни грати всі три матчі, та й сам «Фаворит» вперше виграв регулярну частину сезону. Звичайно, ми не раз обговорювали схему участі клубу-лідера. Моєю пропозицією було відмовитися від передбачуваною кругової четвірки, щоб слобожани подолали всі три стадії плей-офф. Та й інші повчилися б у ближньому бою у багаторазових чемпіонів. Начебто, перейшли на таку формулу, але нинішні події в країні змусили застосувати змішаний календар. Що стосується харків"ян, то раджу пильніше придивитися до «Локо -Експресу», де зібрана дуже здібна плеяда.
- Міста, чиї клуби регулярно боролися за високі місця в чемпіонатах СРСР - Київ, Одеса, Луганськ - давно відсутні в українській Суперлізі. Тоді як Красноперекопськ розміром трохи більше райцентру та 260-тисячний Чернігів там представлені. Парадокс?
- І так, і ні. Додайте такі гучні для нашого чоловічого волейболу назви, які потім пішли в тінь: «Шахтар», «Маркохім», «Азот», «Стирол», «Надзбруччя», «Синтез». Всі їхні традиції замикалися на базових підприємствах, а сьогодні там суцільні проблеми. Наприклад, останнім часом столичний «Локомотив» був пов"язаний з Південно -Західною залізницею хіба що вивіскою.
У свою чергу, у «Кримсоди» вельми пристойний тил. Ну а «Буревісник» ніколи не був розпещений засобами, але те, що в наших силах - інститутська стипендія, профілакторій, гуртожиток, муніципальна допомога - чесно виконується. Такі ми «затяті». Так, трохи не забув: Володимир Дорош, директор Лубенського молокозаводу - це там, де команда « Фаворит», - наш земляк з Новгород-Сіверського. Він може собі дозволити таке меценатство.
- У попередньому сезоні чернігівці саме лубенцям поступилися серію за бронзу...
- Так, було діло. Мої хлопці дуже мріяли про третє місце, яке дає право на значок майстра спорту. Але там шанси були абсолютно рівними. І справа зовсім не в тому, хто яку зарплату отримує. Врахуйте, що Чернігівська область цілком дотаційна. Великі виробництва, в тому числі ВПК, що процвітали в радянські часи, сьогодні «лежать». Так, пивовари залишаються на плаву. Але це ж максимум тисячі півтори співробітників, а на радіозаводі, пам"ятається, було 16 тисяч. Так що, приклеїти емблему спонсора нам попросту немає звідки. Назву вам точну цифру як депутат міськради: за підсумками 2013 року не вистачало 75 мільйонів гривень, щоб покрити борги бюджетникам. І все ж мер Олександр Соколов обіцяні 500 тисяч гривень на сезон нам виділив, за що йому величезний респект.
- Тобто, на прикладі своєї команди ви готові пояснити, чому наш волейбол має таку слабку підтримку в цілому?
- Тут усе на поверхні. Може, і не всі регіони настільки залежать від екстрених вливань з центру, як наш. І все ж, гроші, покладені будь-яким школам вищої спортивної майстерності, насправді, блоковані Держказначейством. За два попередні сезони ми недоотримали на розвиток клубу приблизно 600 тисяч гривень. Почалося все з того, що раніше стаття «харчування спортсменів» ставилася до захищених, а тепер навіть цього немає. А на залишковому принципі, погодьтеся, довго не протягнеш. Якщо вже хокей в цьому переконався, то про що мова?
- Напрошується рецепт - спертися на чисто чернігівських випускників, які хоча б живуть з мамами - татами і не вимагають все тут і зараз?
- У нас кредо дещо інше: якщо хочеш пробитися через спорт в люди, - шукай класного тренера і горбаться на совість. Запитайте у Максима Ніколайчука, який в «Буревіснику» дев"ять років. Став своїм серед своїх. А корінні вихованці є обов"язково - основний зв’язуючий Володимир Борисенко, Богдан Татаренко, обидва наших ліберо. Та й Рома Резніков - із сусідніх Прилук. Про Тевкуна ми вже говорили. До речі, а помічник Благодарного - Володимир Жула? Від нас через столичний спортінтернат доріс до союзної «молодіжки», пограв у великих клубах, але повернувся додому. Чим не зразок для наслідування?
- Миколо Олексійовичу, чи добре, коли в члена-кореспондента НАПН (Національної Академії педагогічних наук. – прес-служба) чується тренер-практик ?
- Складно позбутися цього наркотику, коли чверть століття просидів на «сковорідці». Але звички втручатися в роботу наставників не маю. Це стосується і жіночої команди вищої ліги, яку Ігор Лукаш та Іван Ващенко намагаються довести до перегравання за підвищення в класі. Звичайно, спливе класичне питання - де взяти кошти, якщо ми посеред дистанції вимушено зняли дві чоловічі дочірні команди?
- А перекинути енний відсоток з бюджету всього університету не можна?
- Можна. Тільки ректора за такі речі по етапу пустять. Знаєте, в Чернігівському обласному драмтеатрі, що носить, як і наш вуз, ім"я Тараса Шевченка, йде вистава «Комедія про... сенс існування». Навряд чи драматург Володимир Рудов, адаптуючи історію з XVIII століття, орієнтувався на волейбол, але час зараз таке, що Україні дорожити треба кожним клубом.
Прес-служба ФВУ за матеріалами газети «Спорт-Експрес в Україні»
