Гарій ЄГІАЗАРОВ: «Збірній України не вистачило серйозного міжнародного досвіду»

Головний тренер жіночої збірної України Гарій ЄГІАЗАРОВ відповів на питання прес-служби ФВУ за підсумками 3-го раунду відбору на Чемпіонат Світу 2014. Нагадаємо наша команда посіла трете місце в групі І та не змогла вибороти путівку на Мундіаль.

- В будь-якому випадку вважаю, що посісти друге місце в групі та розраховувати на жадану путівку було цілком реально – про це я говорив і напередодні відбіркового турніру, і в цьому впевнений, - зазначив на початку бесіди Гарій Шамоєвич. – І визначальним фактором у підсумку, як я і передбачав, стала психологічна складова – маю на увазі вирішальний матч з румунками. Ми програли саме в цьому. А це йде від недоліку міжнародного досвіду. Неможна грати тільки офіційні матчі та вирішувати в них серйозні задачі, не маючи ігрової підготовки міжнародного рівня. Ми реально могли виграти у румунок, матч міг і повинен був закінчитися 3:0 на нашу користь - я не знімаю з себе відповідальності. Але в стикові моменти недолік досвіду позначається на діях волейболісток.  Хвилювання, відповідальність за результат, а боротьба, не забувайте, йшла за путівку на чемпіонат світу – все це сковувало гравців, і вони не могли розкритися в повній мірі, не показали той волейбол, на який спроможні.

Одна справа ми показуємо волейболісткам відеозапис, говоримо ті, чи інші речі, але поки не відчуєш, що це реально, реалізувати це доволі складно. У румунської збірної все ж таки досвіду побільше в плані зіграності, ця ж команда постійно грає Євролігу і, хто би що не говорив, ці матчі не проходять безслідно.

РУМУНІЯ

- Друга партія розвивалася за таким же сценарієм, як і перша – вигравали до п’яти очок. Перестали добивати. І тут психологія, так?

- Природно. Саме так. Не добили, помилися на прийомі, і гра вирівнялася. Ось і все. І цей збій створив додатковий тиск на гравців. Плюс, як і вже говорив, тиснула сама можливість зіграти на Чемпіонаті Світу, де не грала жодна волейболістка нинішнього покоління, і це сковувало гравців по рукам та на по ногах. Досвід – це не вік гравця, це багаж зіграних матчів за плечима.

- Після поразки в другій партії була впевнена перемога в третій, яка, здавалось би, повинна була додати впевненості. Але цього не сталося…

- На мій погляд, ми не впоралися з прийомом та з подачею. Прийом-подачу ми програли. Як втім, і атаку з країв сітки. Якщо в цілому дивитися статистику, в атаці приблизно рівні показники, але в ключові момент наші нападники з країв не дотиснули.

- Статистика говорить по те, що центральні блокуючи зіграли набагато краще…

- Я би казав, що і Трушкіна, і Первухіна відіграли на «відмінно». А ось показники крайніх нападників… Тут є, над чим замислитися.

- Це пов’язано з рівнем чемпіонату країни?

- Тут багато факторів.  І з рівнем чемпіонату також. Волейболісткам «Хіміка», гадаю, дуже важко налаштуватися на матчі з командами, не в образу їм буде сказано, з нижньої четвірки – ну немає такої напруги, щоб перебороти себе в якихось стикових моментах. По-справжньому напружених матчів дуже мало. Ну і про міжнародний досвід і вже не раз говорив.

- Тай-брейк. Що не тут не вийшло?

- Коли рахунок став 2:2, стало зрозуміло, що набрати шість очок, майже нереально, тобто  шанси на потрапляння на чемпіонат світу стали мінімальними. Тут на мій погляд, у волейболісток був пригнічений стан, і це відбилося на якості дій.

ТУРЕЧЧИНА

- Гра з Туреччиною, стала наслідком першого матчу, який тривав більше двох годин - було менше часу для відновлення, та ще й завершився він не на нашу користь, а у переможця, як відомо, рани заживають швидше, ніж у тих, хто програв. Та й грати про збірної Туреччини на ії майданчику, само по собі, дуже складно, при тому, що це одна з кращих європейських команд. Дуже міцна та награна, діє дуже швидко, і при цьому має міцних нападників.

Результат перших двох партій – знов таки відсутність досвіду матчів з такими суперниками. З командами такого калібру, як Туреччина, ми граємо від випадку до випадку. Коли ми в останній раз грали з цією командою? Та в якому складі? Ось так вийти та з першого разу обіграти таку команду, самі розумієте, практично нереально. Тільки в третій партії вдалося дати бій.

- 7:25 в першій партії. Як це можна пояснити?

- Ми дуже багато програли на прийомі, зокрема сильна подача полетіла у Несліхан. Та й в нападі практично нічого не забили. Тут є і інші фактори. Зовнішні. Неабиякий настрій турецьких волейболісток - суперниці були агресивно налаштовані, плюс п’ять тисяч глядачів, які вболівають проти тебе.

- На початку третьої партії був хороший відрізок – на блоці, на подачі, вигравали 9:2. Чому не вдалося втримати цю вагому перевагу?

- Я би не сказав, що вона була вагомою. 9:2 – це майже нічого не важить. І знов таки доігровочні м’ячі в необхідні моменти ми не забили. Було і пару суддівських помилок на користь господарок майданчику.

ВИСНОВКИ

- Будь-який досвід, позитивний, чи негативний – це досвід. Через це треба пройти. Отримати, як говорять, на горіхи, від сильної команди, теж корисно. Щоб перемагати суперника такого рівня, треба з ним зіграти матчів десять. Щоб наші волейболістки звикнули до цих гравців, зрозуміли, що в них нічого страшного немає.

ПЛАНИ

- Наприкінці травня відбіркові матчі чемпіонату Європи-2015. Два тури за участю команд Польщі, Швейцарії та однієї з команд, які вийдуть з першого етапу. Задача-мінімум – друге місце та потрапляння в плей-офф. Перед цим турніром, звісно, буде підготовчий збір.

- Чи будуть залучені гравці-легіонери? Взагалі, як вирішувати цю проблему – приїзду волейболісток, які грають за кордоном?

- Ця проблема стоїть вже не перший рік. Якщо говорити про третій раунд відбору на чемпіонат світу, то у двох гравців, які викликалися, були травми, у Інни Молодцової виникла непередбачувана проблема із в’їздом на територію Туреччини. У легіонерів є великий плюс: вони багато грали за кордоном, зіштовхувалися у різних турнірах з гравцями високого класу, і вони реально могли б допомогти. Але… І що виходить: кожного разу збірна грає в новому складі.

- Як будете вирішувати проблему із запрошенням легіонерів?

- Намагатимемось ії вирішувати. Але силою нікого тягнути в збірну не будемо, в цьому немає ніякого сенсу. Який сенс заставляти людей грати в збірній. Ось, наприклад, Олеся Рихлюк. Вона навіть на зв"язок не виходила. З іншими волейболістками був, можна було поспілкуватися та з’ясувати суть проблеми, тобто був діалог. Прийшлося Рихлюк викликати через клуб, від якого отримали відповідь, в якій говориться приблизно наступне: «У зв’язку з напруженим календарем сезону, зокрема чемпіонату Швейцарії (Олеся Рихлюк грає за «Волеро». – прес-служба), гравець отримає високі навантаження, і зараз заліковує травми». В цьому конкретному випадку бачу небажання волейболістки грати за збірну.

Треба, на мій погляд, шукати моменти, щоб зацікавити легіонерів виступати за збірну. Тренер може налагодити особисті контакти, але все що стосується організаційних питань, як на мене, це, можна казати, державна задача – профільного Міністерства та Федерації волейболу України.

Прес-служба ФВУ