_pictogram.svg.png)
Розпочинаємо серію портретних матеріалів, присвячених веслувальникам олімпійської збірної України. Відкриває цю серію інтерв’ю з Юрієм ВАНДЮКОМ, для якого Ігри в Токіо-2020 стануть першими в кар’єрі.
ОЛІМПІЙСЬКА ПІДГОТОВКА
- Юрію, по-перше, чи звикли до того, що ви вже олімпієць?
- Так, якоюсь мірою. Є вже і невеличке хвилювання у зв’язку з тим, що Олімпійські ігри – це велика відповідальність перед країною.
- Той момент, коли стало відомо, що ви відібралися на свої перші Олімпійські ігри, був якимось особливим?
- Чесно кажучи, над цим якось не замислювався. Я дуже хотів відібратися на Олімпійські ігри в екіпажі-двійці, а одиночку на чемпіонаті України просто треба було виграти. В двійці не переміг, але став олімпійцем. Двоякі відчуття.
- Тим не менш, ви олімпієць – це те, для чого працювали упродовж всієї кар’єри. Серйозне досягнення, чи не так?
- Я б не сказав, що само по собі потрапляння на Олімпіаду серйозне досягнення. А ось олімпійська медаль – це дійсно серйозно.
- Яка робота ведеться на передостанньому олімпійському зборі?
- Після стартів, що минули в травні-червні, трошки відпочив, скучив за водою, і потроху набираю оберти до Олімпійських ігор: стараємося напрацювати витривалість, технічні моменти. Також працюємо над силою, над функціональними якостями – кроси, скакалка.
- Працюєте та живете в одному номері на зборі з вашим напарником по двійці Тарасом Міщуком. Це полегшує роботу?
- Так, авжеж. Тарас допомагає в роботі як спаринг-партнер. Крім того, ми плануємо відбиратися в двійці на чемпіонат світу, який відбудеться в Данії у вересні.
- Кілька слів про чемпіонат Європи. Два фінали, але без медалей. Які висновки зробили для себе?
- Вже в Познані відчув, що дається взнаки втома, адже перша частина сезону була дуже насиченою. Та й на самому Євро ганявся по повній програмі, включаючи півфінали. В цілому, ці змагання показали, над чим треба працювати, ми побачили, чого не вистачало і врахували це в тренувальному процесі.
ПЕРШІ КРОКИ
- Повернемося до початку. Як склалося так, що ви пов’язали своє життя з веслуванням?
- Я родом з Ковелю, а це досить таке спортивне місце, тож варіанти для занять різними видами спорту у мене були. Але, так склалося, що мене завжди тягнуло до води. Подуркувати ?? у воді, покупатися – це було моє. Саме через це я потрапив у веслування, адже мій сусід-товариш Яша Дудка сказав, що, там, крім того, що можна повеслувати, можна ще й покупатися. Тож одного літнього дня він привів мене на веслування. Ми пішли купатися на річку і після цього зайшли на базу, де Яша, котрий, до речі, став потім чемпіоном Європи серед юніорів – познайомив мене з тренером – Федором Семенюком. З тих пір веслування стало невід’ємною частиною мого життя.
- Як пройшло перше тренування?
- Федір Іванович відразу посадив мене в двійку. Ми проїхали метрів десять. Після чого, звісно, опинився у воді (сміється). Але саме в той момент відбувся переворот в інше життя – життя, пов’язане з веслуванням: я відчув неабиякий азарт - мені страшено захотілося навчитися веслувати. Пам’ятаю, що Федір Іванович роздавав нам диски із записом медальних змагань Юрія Чебана. Ось на цій мотивації і з величезним бажанням навчитися і ставати краще я почав веслувати.
- Перші змагання пам’ятаєте?
- Так, через три місяці після початку ми поїхали на змагання пам’яті Галини Зуб, що відбувалися в Шацьку. На цих змаганнях я і веслував, і купався – купався через те, що постійно вивертався з човна. Так відбулося у фіналі на дистанції 500 м і на довгій дистанції, причому на останній вивернувся три рази. Ось так: і веслував, і купався. Від повороту до повороту (сміється).
На кожному повороті мені говорили, щоб сходив. Але я націлився дійти до кінця. І в підсумку я фінішував, навіть не останнім.
- Схожу історію колись розповів дворазовий олімпійський чемпіон Юрій Чебан. На одному з перших змагань йому видали дуже поганий човен і після кожного кола йому доводилося виходити на берег і виливати воду. Але він продовжував свій шлях. І в підсумку фінішував, також не останнім...
- Думаю, що в обох цих випадках тренери побачили, що спортсмен має характер, і з ним можна працювати. А потім в мене вже були перші зимові збори в Добротворі. Разом зі мною на зборах були і Андрій Рибачок, і Яків Дудка.
- Відомо, що веслування дуже важкий вид спорту. Взимку завжди великі кілометражі, робота зі штангою також…
- Це важкий вид спорту для тих, хто працює без бажання чогось досягти. А якщо ти молодий, у тебе палають очі, є велике бажання веслувати та розвиватися, це, взагалі, не тяжко.
- Що вас, перед усім мотивувало в роботі?
- Думаю, тут була сукупність факторів. По-перше, це бажання реалізуватися в спорті – багато в чому завдяки настановам Федора Івановича. В цьому мені також завжди підтримували і мої рідні. «Іди веслуй, ми в тебе віримо», - так вони говорили. Все це сприяло моєму розвитку як спортсмена.
ЧЕМПІОНСЬКА ДВІЙКА
- Дуже цікаво, на якому етапі занять веслуванням склалася ваша екіпаж з Андрієм Рибачком, в двійці з яким ви завоювали цілу купу медалей, а саме 13-ть на чемпіонатах Європи і світу серед молоді та юніорів, ще одну на Європейських іграх?
- Вона склалася на другий рік занять. На першості області, на якому ми відбиралися на чемпіонат України серед юнаків. Ми виграли в «двійці» на дистанціях 500 і 1000 м і, крім того, в «одиночці»: я – «тисячу», Андрій – «п’ятисотку». І вже десь два місяці по тому ми стали переможцями юнацького чемпіонату України в каное-двійці, на обох дистанціях. Всього ми завоювали три золоті медалі, і це дало величезний поштовх у заняттях веслуванням.
2008-й рік. Одна з перших гонок Юрія ВАНДЮКА в двійці з Андрієм РИБАЧКОМ, з яким вони завоювали 14 медалей на великих міжнародних стартах.
- І за кілька років прийшов вже міжнародний успіх…
- Так, це відбулося на чемпіонаті Європи серед юніорів в Загребі, де ми за Андрієм завоювали срібні медалі на дистанції 1000 м. Звісно, перед стартом трохи нервували, адже ми навіть не знали, як там все відбувається на таких змаганнях. Вперше тоді побачили стартову систему. Під’їжджали до неї, як ті мавпи з палкою (сміється). Такий був наш перший міжнародний досвід. А потім на чемпіонаті світу стали бронзовими призерами. В той рік ми з Андрієм смак міжнародного успіху, але прагнули нових перемог і розуміли, що можна і потрібно веслувати ще швидше, розвиватися одним словом. І у нас було величезне бажання це робити.
- Мабуть успіх 2011-й був переломним в житті, адже вам з Андрієм було по 17 років, а саме це час робити вибір – спорт, чи навчання…
- Так, дійсно, в голові виникали питання стосовно майбутнього: веслувати, чи вчитися. У мене серце більше лежало саме до веслування, і перші міжнародні успіхи допомогли прийняти це рішення. Наступного року ми стали вже триразовими чемпіонами Європи серед юніорів.
- В тому ж, в 2012-му році, нинішній головний тренер збірної України Юрій Чебан вперше став олімпійським чемпіоном. Людмила Лузан, котра, як і ви, потрапили в олімпійську збірну на Ігри в Токіо-2020, розповідала, що той фінал в Лондоні дав їй неабиякий поштовх в кар’єрі. Напевно й ви дивилися той заїзд…
- Гадаю, що той заїзд дивилася вся Україна, і я в тому числі. Кожен момент того заїзду я переживав, немов сам знаходжуся на дистанції. Хвилювалися, вболівали, надіялися, а після фінішу всією країною раділи тій неймовірній перемозі. Такі перемоги, впевнений, заряджають і мотивують молодих спортсменів на подальші успіхи. Для нас з Андрієм це також стало неабияким поштовхом в кар’єрі, зарядило нас на Олімпійські ігри.
- В 2014-му році нова висота – фінал чемпіонату світу, вже в дорослій віковій категорії…
- Так, ми вийшли в фінал – це було успіхом. Але ми стали лише дев’ятими, а хотілося більшого, і це також мотивувало на нові висоти.
- В тому ж році ви стали працювати з В’ячеславом Сорокіним. Що змінилося в підготовці?
- Ми стали приділяти уваги силовим вправам, у зимовий період приділяли увагу роботі над швидкістю – ми ходили «куски», чого раніше не було. Висока увага стала приділятися техніці веслування і розвитку спеціальної сили – для цього ми використовували вантажі, гальма. Для нас з Андрієм така робота стала відкриттям. Було тяжко – були мозолі, були руки в крові, але ми знали заради чого ми працюємо.
Взагалі, Вячеслав Михайлович – світла йому пам"ять – залишив про себе тільки світлі спогади. Можна сказати, що він залишив в нас частину себе. Це був крутий тренер. Буває, виконуючи деякі технічні моменти, згадуєш саме Михалича: як він підказував, що він говорив під час тренування. Тож він продовжує жити в наших серцях. Десь там зверху нам допомагає.
- Перший рік роботи під його керівництвом приніс новий чемпіонат світу…
- Сезон видався дуже важким, адже ми готувалися лише до одного старту – саме ліцензійного чемпіонату світу в Мілані. По суті, весь рік працювали на один заїзд – фінал чемпіонату світу, де на кону стояла ліцензія. Вячеслав Михайлович так саме підводив до єдиного старту в сезоні і Юрія Чебана, де перед ним, звісно, стояла одна задача – перемогти.
Ми, будучі досить молодими (по 21-му року. – пресслужба), виборили тоді олімпійську ліцензію, посівши четверте місце. Це був великий успіх і для нас, і для країни. Цей результат дав нам зрозуміти, що нам по силах великі задачі, навіть на Олімпійських іграх.
- На жаль, підтвердити цю ліцензію в 2016-му році не вдалося. Тоді у вас було суперництво, як його ще називають «El clasico» українського веслування – з двійкою Дмитро Янчук/ Тарас Міщук…
- Так, ліцензію нам підтвердити не вдалося, але я дуже радий за хлопців, які стали бронзовими призерами Олімпійських ігор в Ріо. Такі досягнення дуже важливі для нашого виду спорту, це гарний поштовх для нього. Тоді, як ви знаєте, і Юрій Чебан став чемпіоном. Дві медалі – це щось неймовірне. Шалений успіх – одним словом.
- На Олімпійські ігри ви тоді не поїхали, але, тим не менш, закрили прогалину у вашому солідному послужному списку, ставши чемпіоном світу серед молоді, причому зробили це в одиночці на дистанції 1000 м…
- Так, також був успішним для мене і чемпіонат Європи серед молоді: три медалі, зокрема і на двох дистанціях в одиночці. Чемпіонат світу був останнім стартом сезону, тож налаштувався, як на останній бій, згадавши, скільки сил було віддано в цьому сезоні. Успішно розклавши одиночку, я зробив потужний фініш і завоював золоту нагороду. В двійці ми з Андрієм завоювали бронзу і, в цілому, сезон, вважаю був успішним.
- Незважаючи на те, що на Олімпійські ігри ви все ж таки не потрапили…
- Так, не потрапив, але завоював чимало міжнародних медалей – молодіжних чемпіонатів Європи та світу. А медаль – це нагорода за важкий труд під час тренувань. І навіть не за десять місяців сезону, а за все олімпійське чотириріччя. Це, звісно, нагорода за труд і нашому тренеру Вячеславу Сорокіну.
2016. Пловдив. Чемпіонат Європи серед молоді. В 22 роки Юрій ВАНДЮК завоював перші міжнародні медалі в одиночці (500 і 1000 м)
- На жаль, Вячеслав Михайлович у 2018-му році пішов з життя. Групу каноїстів підхопив його кращий учень, а на той момент вже тренер, Юрій Чебан…
- Юрій Володимирович додав в підготовку і свій досвід спортсмена, і свій погляд на сучасне веслування. Наприклад, в тренажерному залі ми виконували трохи іншу роботу, приділяючи увагу і силі, і швидкісній витривалості. Також в підготовці з’явилися і лижні збори, і чимало бігу. Я би сказав, що наша підготовка стала більш різноманітною.
- Але той сезон приніс лише нагороди в каное-четвірці. Як його оціните?
- Вячеслав Михайлович мріяв зробити таку потужну четвірку на дистанції 500 м, то ж можна сказати, що Юрій Чебан втілив його мрію у життя – ми в тому році завоювали медалі чемпіонату Європи та світу. Особисто для мене це були знакові нагороди – перші на такому рівні. Мабуть, десь там, на небесах, Михалич посміхнувся таким досягненням.
Він завжди заряджав нас тільки на перемоги і виховував нас не тільки як спортсменів, але й як і людей. Він був для нас як вчитель.
ЗНАКОВІ УСПІХИ
- 2019-й рік приніс вам знаковий успіх у вашій улюбленій дисципліні – в «каное-двійці, 1000 м» ви з Андрієм стали срібними призерами Європейських ігор. Якими залишилися в пам’яті ваші перші мультіспортивні змагання?
- Дуже радий, що став учасником такого свята спорту. Ми, крім того, що взяли участь в таким змаганнях, могли підтримати спортсменів збірної України у турнірах, наприклад, з боксу, чи легкої атлетики. Враження дуже круті!
Що стосується фінальної гонки, то ми пройшли дистанцію максимально, згідно свого рівня підготовки, і жодного разу не пошкодували, що завоювали срібло, а не золото.
- Так сталося, що на ліцензійному чемпіонаті світу ви виступали з Едуардом Шеметилом. Але все ж таки завоювали ліцензію для України. Наскільки важко було пристосуватися до нового напарника?
- Так, було непросто. По суті, прийшлося скочуватися вже під час змагань. Ми відпрацювали, мабуть, на 110%, трохи взявши кредит у свого здоров’я (сміється). Такий був шлях до ліцензії. Головне, що Україна має квоту в цьому виді програми.
- В каное-двійці ви є загребним, і старший тренер збірної України Сергій Безуглий відзначив, що ви є природженим першим номером в екіпажі. Які якості необхідні, на ваш погляд, щоб добре веслувати на цій позиції?
- Дякую, Сергію Олександровичу за таку оцінку. Але хочу зазначити, що двійка – це все ж таки дві людини. Яким би ти не був класним першим номером, якщо твій напарник не допрацьовує, справи не буде – втрачається хід, і човен йде вже так швидко, як міг би. Що стосується якостей, то я б назвав, перш за все, волю до перемоги, бажання добитися цієї перемоги. Це основні моменти. Також треба тонко відчувати човен – коли додати в швидкості, коли, навпаки, збавити, оберти. Це, звісно, потрібно робити спортсменам одночасно. Двійка – це єдиний механізм, який має працювати, як годинник. Коли ця спільна робота виконана ідеально, ми бачимо гарний результат.
ІДЕАЛЬНІ ГОНКИ
- Чи можете пригадати таку ідеальну гонку в двійці на дистанції 1000 м?
- Назву дві такі гонки. Перша – фінал чемпіонату світу-2015 в Мілані, коли ми з Андрієм фінішували четвертими і завоювали олімпійську ліцензію, друга – фінал Європейських ігор, яка принесла нам срібні медалі. В цих гонках, можу сказати, що ми відпрацювали ідеально – гребок в гребок. І стартували супер, і упродовж дистанції все було наближено до ідеалу. Ось ці дві гонки мені дуже запам’яталися.
Фінал в Мінську – можна сказати, результат роботи упродовж всієї кар’єри. Причому не тільки спортсменів, а й тренерів, всіх людей, які тебе підтримують, лікарів, масажистів – всіх, хто складає, так би мовити, антураж спортсмену. Всі люди, хто тебе оточує, підштовхує до високого результату, ті, хто небайдужий до веслування.
2019. Мінськ. Після завоювання срібла Європейських ігор. Юрій ВАНДЮК (праворуч) і Андрій РИБАЧОК з головним тренером збірної України Юрієм ЧЕБАНОМ, який готував екіпаж до змагань
ПОТУЖНА ПІДТРИМКА
- Ми плавно перейшли до антуражу спортсмену. Розкажіть, чию підтримку, окрім тренера та напарника, ви відчуваєте на змаганнях?
- Завжди відчуваю підтримку своєї родини – батька, матері, сестри. Вони завжди переймаються моїми справами, переживають за мене. Упродовж кар’єри відчуває підтримку свого першого тренера Федора Семенюка. Федір Іванович, можна сказати, мій головний наставник по життю. Ми разом вже чотирнадцять років, тобто більше половини мого життя.
Взагалі, дуже радий, що поруч є люди, котрі готові підставити плече в складній життєвій ситуації, чи підказати вихід із неї. Я всім їм безмежно вдячний.
2019. Мінськ. Після завоювання срібла Європейських ігор. Юрій ВАНДЮК зі своїми першими тренерами Василем ПРОХОРУКОМ і Федіром СЕМЕНЮКОМ, а також напарником Андрієм РИБАЧКОМ
- Що є у вашому житті, крім веслування?
- Крім веслування, у мене в життя інші види спорту (сміється). Коли приїжджаю додому, люблю з друзями пробігтися, чи покататися на велосипедах. Деколи можна і вудочку закинути – подивитися на воду, подумати про життя. Взагалі, люблю активний відпочинок та відпочинок на свіжому повітрі.
- В рідному місті вас пізнають на вулицях?
- Так. І незнайомі люди також. Зокрема й діти, які питають, як в мене спортивні справи. Найпопулярніше питання від юного покоління: «Що ви робите взимку, коли вода замерзає» (сміється).
- Що ви як досвідчений спортсмени могли б порадити юним спортсменам, які тільки почали свій шлях в спорті?
- Я побажав би юним спортсменам наснаги, волі до перемоги, адже шлях до медалей не буде легким. Бажаю вам обрати вид спорту, який вам буде до душі, який буде вас заряджати енергією. Нагороди не з’являються відразу, до них треба пройти важкий шлях, вкласти чималий труд. Медаль стане для вас відмінною нагородою за важку працю.
ОЛІМПІАДА-2020
- Поговоримо про Олімпійські ігри. Наскільки реально, на ваш погляд, боротися з лідерами світового веслування в одиночці – німцем Бренделем, бразильцем Куйерушем, чехом Фуксою та іншими?
- Я не думаю про те, хто йде по сусідніх доріжках, не дивлюся по сторонах. Бачу тільки водну доріжку перед собою і тільки після фінішу може подивитися по сторонах, побачити, яким ти заїхав.
- Які очікування від Олімпіади-2020?
- Націлююся максимально підготовленим підійти до старту. Маю зробити певний обсяг тренувальної роботи, щоб вийти на пік якраз на Олімпійських іграх.
А вже на змаганнях максимально викластися, щоб після фінішу відчути, що зробив все, що зміг, щоб на останніх метрах мене виключало. Маю довести себе до такого стану. Оце називається крута гонка.
Звісно, було б чудово побачити прапор України на флагштоку, а ще краще – заспівати гімн України на честь перемоги на Олімпійських іграх.
Пресслужба ФКУ
