Отець Дмитро Дзядевич: «Бокс і духовність – це не протилежності. Одне гартує тіло, інше – дух»

17:20 | 04 марта 2021
4 березня 2021 Зараз цілком міг бути апогей його кар’єри, але чемпіон світу серед юніорів 2006 року замість спортивної кар’єри обрав зовсім інший шлях. 4 березня 2021

Зараз цілком міг бути апогей його кар’єри, але чемпіон світу серед юніорів 2006 року замість спортивної кар’єри обрав зовсім інший шлях. Час і думки Дмитра Дзядевича займає не лише спорт: працюючи тренером з боксу в ДЮСШ, він одночасно є протоієреєм Української православної церкви, настоятелем храму Сорока Севастійських мучеників у своєму рідному місті Херсон. Отець Дмитро вважає, що бокс і віра – не протилежні й взаємовиключні речі, а навпаки – йдуть поруч і допомагають гартувати тіло й дух.

– Я ріс у родині, яка визнавала Бога, але в церкву ходила раз на рік – на Великдень. Бога не гнали, але й до церкви не ходили. Займаючись боксом, я завів собі правило – ходити до церкви. Був ще не віруючим, а суєвірним – напередодні важливих турнірів ходив ставити свічку в храм, що неподалік від мого дому.

В якийсь момент наш батюшка мені сказав: «Ти вже брав благословення на змагання». Я йому відповів: «То були попередні, а це вже нові». Він мені: «І як результати?» Кажу: «Я став першим». І тоді священик мені сказав дуже важливу річ: «У Бога треба не тільки брати, Йому треба й віддавати». Так я почав ходити й на причастя, сповідання. Поступово я осягнув свою віру й вирішив почати служити.

– Яка послідовність дій для отримання церковної освіти та сану?

– Духовна освіта передбачає здобуття знань. Духовна семінарія – це аналог бакалаврату в світській вищій освіті, передбачає чотири роки навчання. Духовна академія – це як магістратура, ще три роки.

У мене в роду духовних служителів не було, я став першим. Починав із пономарства – допомагав священику під час служби, а також проводив духовне кормління для людей із вадами слуху.

– Вони сприймають релігію так само, як і інші люди?

– Всі люди в душі своїй однакові за великим рахунком, але дійсно в людей з вадами слуху дещо інше сприйняття. Вони, як діти – в найкращому значенні цього слова. Те, що нам треба пояснювати, вони відчувають.

– Бесіда з різними прихожанами для вас – це односторонній процес, чи ви припускаєте, що можете чогось навчитися в цьому спілкуванні?

– Безперечно. Кожна людина – це думаюча особистість. Я ретельно готуюся до цих бесід, тому що людям я не розказую щось, а спілкуюся з ними. Бувають дуже складні питання, щоб відповісти на які – треба перечитати багато джерел. Постійно звертаюся до книг святих отців, а також з великим інтересом шукаю інформацію в інтернеті. На сьогодні багато священнослужителів, монахів ведуть свої сторінки у всесвітній мережі, і нема таких питань, які б уже не задавалися – тож можна почитати, як на них відповідають досвідчені священики. Тож я не боюся питань, на які не можна відразу відповісти. Навпаки, вони цікаві й дозволяють більше дізнатися, зміцнити свою віру.

– На вашу думку, боксери, які носять хрестик, моляться перед боями – чого в них більше, віри чи корисного суєвір’я?

– Я впевнений, що серед спортсменів в цілому багато глибоко віруючих людей. До боксерів, які демонструють атрибути віри, ставлюся позитивно – вони прославляють Бога й несуть благу вість, це добре для молодого покоління, яке дивиться на їхній правильний приклад.

Щодо щирості віри, то, по-перше, ті, хто досягнув успіху, не потребують «хизування», «похвальби». По-друге, в наші часи демонстрація віри, на жаль, це не реклама, за це не хвалять, а навпаки часто засуджують. Згадайте приклад наших найкращих спортсменів, яким від суспільства багато докорів дісталося за їхню віру.

– Ось на ринг виходять двоє боксерів, обидва моляться, щоб виграти бій. Кого почує Бог?

– Цікаве питання, яке я часто задавав собі, коли ще був боксером і починав вірувати. Бог чує їх обох, він чує всіх. Молитва – це не замінник праці. Той, хто гарно тренується, тримає своє тіло в формі, вивчає суперника – той має більше шансів виграти. Це те, що від спортсмена залежить.

Але молитва – оберігає від того, що від спортсмена не залежить. Якщо б усе залежало від спортсмена, то дивитися спорт було би не так цікаво. Хтось каже вдача, рок; хтось каже Божа воля, але інколи результат двобою буває приголомшливим. Коли ти молишся, ти просиш Бога допомоги, а Бог знає, яка допомога тобі потрібна. Для когось краще виграти, для когось програти. Ми це точно не знаємо, тільки Бог знає, що дійсно краще для нас. Тож золоте правило: «Роби, що можеш і будь що буде».

– Бокс – це контактний вид спорту, в основі якого – сила й перевага людини. Як ставиться до нього релігія, чи є місце боксу в житті віруючої людини?

– Однозначно є, бокс має право на життя в сучасному світі. Твій внутрішній світ, духовний світ – це твоє. Але ти існуєш в матеріальному світі, де є дуже різні люди. Ти, твої діти, твої рідні – ви всі ходите по вулицях, їздите кудись, перетинаєтеся з іншими людьми. Чоловік має бути впевненим, що він оборонить свою родину. Головне – пам’ятати, що бокс – це не вміння ударити, а вміння захистити себе й свою родину, щоб врятувати себе й когось у складній ситуації.

– Чому може навчити бокс сучасну молодь?

– Для дітей, що ведуть не активний спосіб життя в наш час інтернету та гаджетів, бокс дає фізичну підготовку, характер, волю, повагу.

– Здавалося б, вид спорту, де йде бійка, – і тут повага…

– Саме так – повага. Є певний неписаний кодекс честі боксера, якому навчають усі хороші тренери. Він вчить поважати супротивника, тренера. Звідси – повага до всіх людей і розуміння, що вміння ударити – це не лише перевага, а й відповідальність.

– Але ж здобуті знання можна використати не лише на благо…

– Життя людини – це довга дорога, пройти яку можна по-різному. Чим раніше людина усвідомить своє місце на землі, тим краще. І можна володіти всіма бойовими навичками, але жодного разу в житті не битися поза рингом, а можна не вміти битися, а постійно влізати в пригоди.

– Здається, в наші часи молодь найбільше в історії відірвалася від інших поколінь. У них навіть не окремий світ, а окремий всесвіт соцмереж, комп’ютерних ігор і інших розваг. Як у них пробудити духовність?

– Я інакше, значно більш оптимістично, на це дивлюся. Навпаки, на мою думку, це в минулі роки – в радянські часи – важче було долучитися до церкви, прочитати правильні книги, знайти свою дорогу до храму. Зараз молодь тягнеться до церкви, і важливо прививати їм правильні цінності: важливість шлюбу й дітей, повагу до старших, доброту в ставленні одне до одного. Через ці вічні цінності людина й приходить до Бога.

Досить важке питання, яке ставить собі так чи інакше, напевно, кожна людина, яка шукає свою віру: «Чому в світі так багато зла й чому це терпить Господь?»

Відповідь на це: зло не від Бога, а від людей, і перш ніж стати віруючою людиною, кожному з нас треба спершу стати просто Людиною.

– Ваш прихід у бокс пов’язаний з любов’ю саме до цього виду спорту чи з бажанням навчитися битися й себе захистити?

– У мене й одне, й інше – пов’язане одне з одним. Мій батько – майстер спорт СРСР з боксу, тренер. Але до тренувань він мене не примушував. У п’ятому класі я програв шкільну бійку, тож сам пішов до нього й сказав – «Хочу займатися боксом». Дуже вдячний батькові, що прийняв. Дуже вдячний боксу, бо він мене багато чому навчив.

Як тренер, прививаю своїм підопічним зараз вміння не давати себе скривдити, постояти за себе.

– Яким ви були боксером і який шлях пройшли в спорті?

– Починав на чемпіонаті України серед юнаків у ваговій категорії 54 кг. Пам’ятаю, турнір був у Керчі. В мене виходило, був результат. Далі, в кадетах (зараз це юніори) боксував у категорії 80 кг. Потім по молоді – до 91 кг. У 2004 році став призером чемпіонату Європи серед школярів, а в 2006-му – чемпіоном світу серед юніорів.

– Із таким послужним списком – пряма дорога в бокс вищих досягнень, до вершин аматорського та професіонального боксу…

– Дійсно, були перспективи. Але, вважаю, це не для кожного. Щоб досягти успіху в боксі, треба присвятити цьому весь час. Я ж відчував потребу пізнавати більше в вірі, до того ж, батько хотів, щоб я більше допомагав йому в тренуваннях. Так я й змінив пріоритети. Радий тому, що є час для духовності і можу служити в вірі людям. А зі спортом я залишаюся як тренер.

– Ваші підопічні вчаться для себе, щоб стати хорошими людьми, чи дійсно мають перспективи в боксі?

– Ми працюємо з тими, хто має бажання реалізувати себе в боксі. Здавна в боксі говорили: «Боксером можеш ти не стати, але людиною стати зобов’язаний». Ось моя юна підопічна Крістіна Картавцева вже взяла участь у чемпіонаті Європи, програвши тільки майбутній чемпіонці-росіянці. Є перспективи і в багатьох інших наших боксерів, які представляють СК «Бокс-Херсон».

– Окрім комп’ютера та гаджетів, на жаль, часто є в сучасної молоді інша спокуса – набагато небезпечніша. Говоримо про наркоманію. Як так вийшло, що і ви, священик і тренер з боксу, долучилися до боротьби з нею?

– Одного дня мені зателефонували, представилися – Міжнародна антинаркотична асоціація. Сказали, що в Херсоні є центри, створені, щоб допомагати людям позбавлятися нарко-, ігро- та алкогольної залежності. Я особисто для себе відразу ж після знайомства з їхньою діяльністю почав ламати для себе стереотипи на кшталт «колишніх наркоманів не буває». Виявилося, що їхня діяльність ефективна. Є люди, які, пройшовши осмислений курс, вже 5, 10 років проводять у тверезості й самі вже допомагають іншим позбутися залежності. Ці центри займаються багато в чому тим же, чим і священики – допомагають людині пізнати себе, позбутися того, що їй заважає.

Залежність у людини – це лише вершина айсберга. До неї ведуть значно глибші причини – відсутність любові та розуміння, самотність або надмірна опіка. В кожної людини – по-своєму, й щоб ефективно боротися за її тверезість, треба вивчити й саму людину, те, що штовхає її на відрив від реальності.

Щоб врятуватися від залежності, люди приходять у центр на піврічний курс. І на бесіди та сповіді з ними запрошують мене. Які тільки історії там не почуєш… І як приємно бачити, що діяльність волонтерів у цих центрах допомагає зцілити людину, пробудити в ній бажання жити в гармонії з собою, повернути її до духовності, якій їй не вистачає. Нині науковці виділили чотири сфери, в яких з людиною треба працювати для її одужання – біо-сфера, психо-сфера, духовна та соціальна. І тільки в гармонії їх усіх можливе видужання.

– Наскільки багато людей уникають рецидивів?

– Це справа суто особиста, яка залежить від конкретної особистості. Є ті, хто зцілився назавжди й перемагає щоденно свою тягу. А є такі, що на другий день повертаються на дно. Центр дає шлях, а чи пройде людина цим шляхом – це залежить від неї. Я четвертий рік працюю з ними, бачив запеклих наркоманів, про яких і не можна було й подумати, що вони знову стануть сім’янинами, співробітниками, гідними представниками суспільства. А вони ставали й залишаються ними.

– Ну хай дорослі – в них уже є своя власна голова на плечах, а молодь… Як рятувати їх, коли вони втраплять до такої пастки, як наркозалежність?

– Мій перший шок був – наскільки багато серед наркоманів не лише молодих, юних. Середній вік, напевно, складає 20 років, є й підлітки по 16, 15, 14 років. І ви знаєте, поруч із дорослими, за них інколи буває навіть легше боротися. Вони ще й життя не знали, когось штовхнуло до наркотиків нерозуміння, інших – відсутність цілі в житті, задоволених життєвих інтересів. Якщо показати їм правильний шлях, альтернативу – за них можна й треба боротися. Багато з них переборюють себе й починають жити нормальним життям, у чому їм можуть допомогти такі от центри, а також віра й близькі люди.

– Ви – не лише священнослужитель, а й тренер з боксу. Чи займаються у вас ваші добрі знайомі по центрах боротьби з залежністю?

– Буває. Це не обов’язково, ніхто їх до цього не змушує, але часто приходять. До речі, керівники, співробітники та волонтери центру часто до мене в спортклуб ходять. За ними тягнуться й підопічні, хто бореться із залежностями. Завдяки заняттям спорту полегшується процес повернення їх до суспільства. Я вважаю, що бокс навчає силі волі, характеру, дисципліні, порядку. В боротьбі за визнання себе, за становлення своєї особистості він корисний будь-кому.

– Зусилля ваші й ваших колег – це неоціненна послуга суспільству. Але вас не тривожить, що це – лише крапля в морі й грудка землі в спробі загатити дамбу, яка тріснула під напором великої ріки?

– На перший погляд все важко – й жити важко. Але правило кожної хорошої людини – робити все, що від неї залежить. Є хороша фраза знаменитого боксера Джо Фрейзера: «Не потрібно бути сильнішим за суперника, треба щоденно ставати сильнішим, ніж ти був вчора».

Так залежний повинен робити свої маленькі кроки до тверезості. Так віруючий повинен маленькими кроками, поступово осягаючи велике, рухатися до церкви. Кожна людина має щоденно працювати, щоб покращувати себе – свій характер, своє тіло, своє ставлення до інших людей. Тому що в той день, коли настане наш час і ми зустрінемося з Господом, ми будемо саме такими, якими самі себе зробили й сформували.  


Источник
Бокс 22:50 | 10 апреля 2021 Сергій Гордієнко: «Як показав збір у Туреччині, лідери Національної жіночої збірної України підходять до ліцензійного турніру у гарній формі» Бокс 19:20 | 09 апреля 2021 Спортсмени Національної збірної України Цотне Рогава і Роберт Мартон виступлять на вечорі боксу Ultimate Boxing Night у Києві Бокс 14:35 | 09 апреля 2021 На відкритому тренуванні у Львові представлений остаточний склад збірних України серед молоді на ЧС-2021 Бокс 14:50 | 07 апреля 2021 Херсонець Андрій Пєтухов був визнаний найкращим боксером XV Меморіалу Миколи Мангера Бокс 11:50 | 07 апреля 2021 Виконком EUBC затвердив календар чемпіонатів Європи у 2021 році Бокс 22:20 | 06 апреля 2021 XV Меморіал Мангера: фінальні результати Бокс 16:05 | 06 апреля 2021 XV Меморіал Мангера: онлайн-трансляція фінального дня змагань Бокс 15:05 | 06 апреля 2021 ПАТ «Газпром» став генеральним партнером Міжнародної боксерської асоціації Бокс 10:50 | 06 апреля 2021 Богдан Бурда: «У боксі треба мати терпіння та вміти програвати» Бокс 21:35 | 05 апреля 2021 XV Меморіал Мангера: результати півфіналів та склади фінальних пар