Срібний призер Євро-2020 серед молоді Василь Ткачук: «Був здивований результату у фіналі з росіянином»

16:20 | 18 декабря 2020
У рубриці «Портрет призера» – інтерв’ю з однією із сенсацій чемпіонату Європи серед молоді-2020 Василем Ткачуком.

У рубриці «Портрет призера» – інтерв’ю з однією із сенсацій чемпіонату Європи серед молоді-2020 Василем Ткачуком.

Його виступ на молодіжному Євро-2020 у Чорногорії справив велике враження на фахівців і любителів боксу. По-перше, тим, що це ім’я не називалося спершу в числі фаворитів, а для самого Василя це був перший у його невеликому міжнародному досвіді турнір такого великого значення. По-друге, тому що молодий важковаговик вразив сміливою, агресивною манерою боксу. Опитані нами фахівці й колеги Ткачука назвали його одним із відкриттів турніру в нашій збірній. Тож, прес-служба ФБУ підготувала інтерв’ю з молодим перспективним бійцем – віце-чемпіоном молодіжного чемпіонату Європи. 

– Ваш фінальний бій із росіянином Іваном Онищенком назвали одним із найбільш видовищних на турнірі. Попри програш із різницею в одне очко, за версією суддів, які враження він на вас справив?

– Враховуючи те, що це був мій дебютний турнір такого високого рівня, я все сприймав із величезним інтересом і набирався досвіду з кожним новим боєм. Фінал мені сподобався тим, що і мені, і супернику довелося викладатися на всі 100%. Я особисто до себе критично ставлюся й завжди вимагаю від себе більшого, але навіть суворі тренери після бою відзначили, що задоволені тим, як я відбоксував. У мене було чітке враження, що багато що виходить і я був здивований, коли три судді з п’яти віддали перемогу супернику з рахунком 29:28. Двоє інших віддали перевагу саме мені, з аналогічним рахунком. Але що ж поробиш – якщо таким було їхнє рішення, значить, треба виходити на ринг і відпрацювати так, щоб питань не виникало й рахувати очки вже не треба було…

– А загалом, як проходив для вас турнір?

– Починав у 1/8 фіналу із боснійцем. Відпрацював непростий бій проти суперника, що переважав мене у зрості і статурі. Трохи незручно було, зважаючи на його антропометрію, але все ж у другому раунді відправив його в нокдаун, а загалом виграв суддівським рішенням.

У чвертьфіналі мені випав ще вищий за боснійця суперник – литовець. Але загалом я вже був готовий до такого перебігу подій, та й тренери мені дали всі необхідні вказівки, тож тут я ще краще відпрацював, у першому раунді відправив його в нокдаун один раз, а в другому – ще двічі, тож судді зупинили бій.

Півфінал у мене не відбувся – з певних причин вірменський боксер знявся з турніру. А вже у фіналі я поступився 2:3, хоча, скажу чесно, суперник мав наді мною перевагу тільки у вазі, а за динамікою бою у мене багато що виходило. Мої тренери, товариші по збірній, друзі, які дивилися бій, в один голос сказали, що бій пройшов за моєї переваги. Для мене дуже цінна їхня думка.

Взагалі, чемпіонат Європи надихнув мене розумінням, що всі ми – однакові, у кожного є руки, ноги, голова, кожен може мати емоції, помилки, свої слабкості. Тобто, суворо кажучи, боксувати можна з усіма. Головне – вірити в себе і багато працювати.

– Є відчуття, що на чемпіонаті світу все буде на порядок важче, адже приєднаються кубинці, казахи, узбеки тощо?

– Ми з тренерами готові до цього. В мене є повага до суперників, але є й бажання себе проявити й завоювати медаль, а найкраще – золоту. Хочу довести, що я можу ще більше. Саме тому збираюся наполегливо готуватися й працювати над собою.

– А який досвід міжнародних боїв у вас був до медального континентального чемпіонату?

– Не такий великий. Я взагалі тривалий час не виділявся з-поміж інших, не був на перших номерах. З другими-третіми номерами їздив на міжнародний турнір у Білорусь, де боксував, наприклад, із узбецьким спортсменом. Маю досвід боїв із поляками, угорцями, а тепер ще з боснійцями, литовцями, росіянами. Але загалом розумію, що це ще невеликий стаж – і тому дуже прагну взяти участь на інших турнірах, тому що вони дають дуже багато інформації для мого розвитку.

– Як взагалі починалася ваша кар’єра в боксі?

– Спершу не було ніякої кар’єри. Я просто любив спорт – особливо грати в баскетбол, бо в школі виділявся зростом, та й вдавалося це мені. На бокс пішов, щоб навчитися за себе постояти та довести, що щось можу в цьому виді спорту. В СДЮШОР нашого райцентру Надвірної моїм першим тренером став Віктор Дмитрович Григоришак, а потім долучився до моєї підготовки наш директор Тарас Мирославович Вінтоняк. Займаюся я з травня 2015 року – і дуже вдячний їм за те, що вони вклали в мене. Чесно кажучи, все, що я знав про бокс і все, що нібито вмів, рік за роком переглядалося і я ставав все сильнішим.

Я боксував на перехідних чемпіонатах України для 2001-2002 і 2002-2003 р.н., тож там виграв золоті медалі серед однолітків у 2019-му і 2020 роках. Минулого року відібрався на чемпіонат Європи серед юнаків у Болгарію, але натрапив там на лідерів і не до кінця зібрався, тож рано вилетів. Тривалий час мені не щастило показати все, на що я здатен – то вилечу від перших номерів, на яких відразу ж натраплю, то через хворобу не зможу боксувати в фіналі. Довгий час був у тіні.

Але тренери мене вчили тримати удар і багато працювати. Я ж взагалі спочатку боксував у категорії 75-76 кг, потім почав рости, набирати вагу. По юніорах був у категорії +81, по молоді вперше боксував +91 на всеукраїнських турнірах у Житомирі та Дніпрі. Звичайно, часто буває і так, що я менший за суперників, легший за них. Але в  цьому бувають і свої плюси, тож я стараюся брати своє за рахунок швидкості, агресивності, інших якостей. Бокс – вид спорту, який кожному дає шанс, але й від кожного вимагає максимальної самовіддачі та повної реалізації своїх можливостей. 

– Як батьки поставилися до того, що бокс став для вас чимось більшим, ніж хобі?

– Вони й дотепер переживають за мене, хоча тато й підтримав мої заняття, але все каже: «Ти дивись там, обережно». Мама відмовляла займатися. Але з часом вони змирилися – вже бачать, напевно, що це для мене серйозно.

– Батьки – «спортивні»?

– Тато зараз на пенсії, мама працює лікарем. Але, звичайно, за моїми виступами стежать.

– Із того, що після успіху на чемпіонаті Європи вас приймав особисто ректор вашого університету, роблю висновок, що для Івано-Франківської області ваша медаль стала подією…

– Безперечно. Всі раді, вітали, а мені приємно, що бачать в мені перспективу. Я навчаюся в Прикарпатському університеті імені Василя Стефаника за спеціальністю вчитель фізкультури, тож повинен був порадувати земляків результатом, показати приклад.

– Чули про самобутню прикарпатську школу боксу, про плеяду зірок із Коломиї…

– Так, наша гордість. Андрій Федчук, царство йому небесне, був бронзовим призером Олімпіади в Сіднеї 2000 року. Володимир Колесник - віце-чемпіон світу 2001 року. Ярослав Михалушко ставав чемпіоном Європи серед школярів і юніорів.

– А хто, окрім земляків, для вас зразок у боксі?

– З інтересом дивився багато великих боїв у різних категоріях. Відзначу, безперечно, Мохамеда Алі, Майка Тайсона та Олександра Усика. Всіх їх об’єднує швидкість та потужний удар. Я прагну до цього.

– При цьому вважається, що суперважковаговики менш видовищні, ніж представники легких категорій…

– Я б так не сказав. Так, безперечно, ударів у середньому за бій у легких категоріях завдається більше, проте й самі удари там легші. А в суперважкій категорії один удар все може вирішити. Тож для мене наша категорія найбільш видовищна, тут підтверджується знаменита фраза, що бокс – це шахи на ногах.

– Як пережили карантинну паузу?

– Було дуже важко. Тренувався два дні – один відпочивав. Моя родина живе в горах, отже, я заодно міг трохи й батьку допомогти по господарству, коли був час. Тренери, спасибі їм, скидали програму тренувань і контролювали. Але, звичайно, повноцінним тренування без тренерів та інших боксерів не буде ніколи. Так, хіба що фізику підтримати. Тому радий, коли з’явилася можливість відновити нормальні тренування, та ще й взяти участь у турнірах.

– Чемпіонат Європи в Чорногорії в наші часи пандемії, напевно, вийшов особливим?

– Так, були дотримані всі вимоги – тестування, переміщення в масках. Ми з розумінням до цього ставилися. Сам турнір приємно вразив рівнем організації. Нас зустріли гостинно, гарно поселили, було налагоджено хороше харчування, та й природа там напрочуд мальовнича. Де в чому як у нас на Прикарпатті. Тільки з морем…

– Ви згадали, що батькові допомагали по господарству. А що важче – тренування чи ось так із татом попрацювати?

– Ой, ну складне питання (посміхається). Насправді, звичайно, тренування у нас дуже виснажливі, а якщо батьку щось піднести – то це завжди, аби тільки був час і можливість.

– У вас дещо незвична історія, тривалий час вас бокс випробовував на міцність – і ось прийшов результат. Що порадите тим, хто, як ви, прийде в бокс, може, пізнувато, змушений буде багато речей вивчати екстерном і переживе випробування на шляху до мети?

– Пораджу: ніколи не зупиняйтеся на досягнутому, завжди вірте в себе, а після кожного досягнення ставте перед собою нові цілі – ще амбітніші. Щоб не застоятися й не почивати на лаврах.


Источник
Бокс 22:50 | 10 апреля 2021 Сергій Гордієнко: «Як показав збір у Туреччині, лідери Національної жіночої збірної України підходять до ліцензійного турніру у гарній формі» Бокс 19:20 | 09 апреля 2021 Спортсмени Національної збірної України Цотне Рогава і Роберт Мартон виступлять на вечорі боксу Ultimate Boxing Night у Києві Бокс 14:35 | 09 апреля 2021 На відкритому тренуванні у Львові представлений остаточний склад збірних України серед молоді на ЧС-2021 Бокс 14:50 | 07 апреля 2021 Херсонець Андрій Пєтухов був визнаний найкращим боксером XV Меморіалу Миколи Мангера Бокс 11:50 | 07 апреля 2021 Виконком EUBC затвердив календар чемпіонатів Європи у 2021 році Бокс 22:20 | 06 апреля 2021 XV Меморіал Мангера: фінальні результати Бокс 16:05 | 06 апреля 2021 XV Меморіал Мангера: онлайн-трансляція фінального дня змагань Бокс 15:05 | 06 апреля 2021 ПАТ «Газпром» став генеральним партнером Міжнародної боксерської асоціації Бокс 10:50 | 06 апреля 2021 Богдан Бурда: «У боксі треба мати терпіння та вміти програвати» Бокс 21:35 | 05 апреля 2021 XV Меморіал Мангера: результати півфіналів та склади фінальних пар