_pictogram.svg.png)
Привід для зустрічі з заслуженим тренером України Світланою Макаєвої видався приємний – виступ збірної України у Світовий лізі з хокею на траві, а «Сумчанка» стала переможницею Кубка європейських чемпіонів в дивізіоні Трофі і підвищилася в класі.
Про це, а також про проблеми, плани та перспективи поговорив з наставником збірної і «Сумчанки» кореспондент сумської газети Панорама.
R: Давайте коротко ще раз згадаємо про Світовий лізі та Кубку чемпіонів.
С.М.: Світова ліга - одне з наших основних змагань, тому що хокей на траві - олімпійський вид спорту. Але готуватися нам до цього турніру було особливо ніде - скільки могли, займалися на повітрі, потім перейшли в зал. І, я вважаю, у Валенсії команда виглядала гідно, посівши четверте місце. Грали в омолодженому складі, і сильно нам допомогли два легіонери - Яна Ворушило з Бельгії та Марина Хілько з Італії. Вони знаходяться в прекрасній формі, але змогли приїхати лише до третьої гри. Поруч з ними молоді дівчата багато чому вчаться. Цінність цих перемог велика ще й тим, що ми за три роки збудували команду, як кажуть, по цеглинці, майже з нуля. У наступному році ми через Світову лігу будемо намагатися потрапити на Олімпіаду - вона тепер є відбірковим турніром до Олімпійських ігор, і завдяки цій системі можуть потрапити на Олімпіаду всі європейські команди, а не так, як було раніше, - за континентальною квотою.
R: Переходимо до індорхокею.
С.М.: Я переживала тільки за відсутність відпочинку, адже грати в Кубку ми мали буквально через кілька днів після Світової ліги. А дівчата, звичайно, рвалися у дивізіон А. У другому дивізіоні зараз така щільність, наскільки рівні команди, що одну гру програв і можеш пролетіти повз вищий дивізіон. У вищому дивізіоні - зовсім інший хокей. Найскладніші були ігри з Англією та Шотландією - у них сильні команди, сильний чемпіонат, багато гравців збірних. Вибрали правильну тактику, дівчата змогли все задумане втілити на полі. До того ж вдалося уникнути «провалу» у фізичній формі, як у нас сталося в одному з матчів Світової ліги. Набралася досвіду Катя Самоходченко, Оля Гончаренко відмінно зіграла два перші поєдинки, як завжди, на своєму рівні були Женя Керноз і Женя Мороз. Нарешті на повну потужність зіграла наш лідер Юля Шевченко, яка показала все, що може, і стала кращим бомбардиром. Причому майже всі свої м"ячі вона забила з гри. Та всі дівчата молодці. На останню гру турніру з господарками (Кубок проходив у литовському Шауляї – А.П.) ми виходили вже в ранзі переможців, але все одно дівчата не розслаблялися і завершили турнір, як і належить чемпіонкам, впевненою перемогою.
R: А можемо порівняти умови в Литві і ваші?
С.М.: Ми грали на чудовій баскетбольної арені. Повірте, дуже надихає грати в такому залі, де розмітка чисто хокейна, де роздягальні чудові, все продумано до дрібниць. Вболівальників теж було досить багато. Я взагалі-то про це не люблю говорити, тому що це марно, але якщо взяти, як приїхали команди Англії, Шотландії, Франції, - це не порівняти. У людей серйозна підготовка, вони витрачають багато грошей на турніри, на самі змагання, на проживання, на лікарів, масажистів. А ми вже давним-давно забули, що таке готелm, ми давним-давно живемо в хостелах, бо інакше залишимося там без харчування. Спасибі хлопцям із «Санавто», які нас возять, зустрічають, дають знижки, пропонують допомогу. У Федерації у нас взагалі немає грошей, а Міністерство вважає, що раз індор - не олімпійський, то і не треба виступати. У нас в індорхокеї непогані результати, може, він і олімпійським видом спорту стане, але треба ж його не втратити за цей час. На наступний рік ми вже пройшли по рейтингу і на чемпіонат світу і на чемпіонат Європи з індорхокею. З пострадянських команд потрапили туди тільки ми і білоруська жіноча збірна - більше ніхто, ні в чоловіків, ні в жінок. Але щоб триматися нам на цьому рівні - теж треба хоч якусь допомогу мати. Тому, звичайно, мені прикро за цей вид спорту, тому що і вболівальники в нашому місті ходять із задоволенням на турніри. У нас є плани провести в наступному році Кубок чемпіонів в Сумах, але, звичайно, потрібна допомога міста, сам клуб не впорається. Тим більше що і досвід проведення подібних змагань є, і захоплені відгуки команд-учасниць у нас в активі. Грошей не так багато треба - майже однаково, що вдома прийняти, що їхати кудись. Але, звичайно, відповідальність велика. Хотілося б уболівальників порадувати - це свято, коли приїдуть всі найсильніші - і Голландія, і Німеччина, і Іспанія, Англія, Швейцарія.
R: Що вам пообіцяв мер на зустрічі?
С.М.: У мера ми просимо завжди одне - стадіон. Ми коли приїжджаємо в Польщу, Білорусь, інші країни - у них цих полів штучних неміряно. Люди вже давним-давно порахували, що це вигідно. Вони багатофункціональні. Там можна і в теніс грати, і в футбол, і в хокей. А ми не можемо пробити хокейний стадіон. Нам не треба величезний стадіон, нам треба просто невеликий стадіончик, де ми могли б прийняти Кубок чемпіонів, чемпіонати Європи молодіжні. Все-таки Україна себе зарекомендувала в Європі, ну і в місті у нас це не останній вид спорту. Тому нам прикро, що не можемо ніяк домогтися цього стадіону, цього покриття.
R: Якісь зрушення є?
С.М.: Якісь, звичайно, є. Разом з «Барсою» ми знайшли спільну мову, і на місці, яке нам виділили біля «Епіцентру», будуть два футбольних поля і одне хокейне. Нам не треба величезні трибуни, нам достатньо буде на три-чотири тисячі глядачів. На такому полі можна приймати міжнародні змагання. У місті інфраструктура є, готелі є, тому можна приймати молодіжні турніри, єврокубки. Ось на сьогоднішній день президент Федерації Родіон Кочубей привіз з Німеччини в Бориспіль покриття, і скоро чемпіонат України доведеться проводити в Борисполі, бо там буде стандартне поле. І ми вже втратимо, тому що не зможемо повезти туди три команди. Тому скоро взагалі не буде хокею в Сумах, крім дитячого. Ну а те, що стосується команди... У нас в місті мало знають про клуб. Всі думають, раз муніципальний клуб - дівчата там живуть хоч греблю гати. А зарплата у них дві з половиною тисячі гривень, за яку жоден футболіст навіть у чемпіонаті області грати не буде. Тому потрібна допомога, не завжди навіть матеріальна. Саме допомога друзів, не хочеться, щоб хтось прийшов і наказав: «Ось ви йдіть допомагайте «Сумчанці» або дайте гроші». Ми давним-давно мріємо про створення клубу друзів. Ми ось зараз були на Кубку, всі команди були з групою підтримки, абсолютно всі. Хоча до Литви не близько. Нам би теж хотілося створити ось таку атмосферу підтримки від людей, які люблять і поважають хокей і готові чимось підтримати. Ми ось були у мера, я говорю: «Ось бачите ці костюми? Вони у нас із 2008 року, коли Марина Виноградова допомогла їх купити. На наступний рік їм буде 10 років. Ось куртки - їм 12 років». Зрозуміло, що це все ми на місто покласти не можемо. Спасибі, що і так допомагають. Але тим не менш дуже складно дівчат утримати в таких ось умовах. Як тільки вони до рівня визначеного доходять, доводиться відпускати їх за кордон.
R: Розкажіть, як поживають наш дівчата, які виїхали грати за кордон?
С.М.: Наших дівчат там всі поважають. Марина Виноградова та Марина Хілько грають в команді з Сардинії, і вони чемпіони минулого року. Марина Виноградова в минулому році знову була визнана кращим гравцем Італії. Сестри Ірина і Людмила Вигоняйло теж грають за італійський клуб. Людмила Вигоняйло вже тренер команди з Туріна. Виграла чемпіонат Італії до 14 років. Народила сина і на наступний день вже пішла на тренування. Чоловік у неї футбольний функціонер. Оля Гризодуб у нас в Німеччині більше десяти років відіграла за німецький клуб. Отримала диплом архітектора, і відразу її прийняли офіційно на роботу. Це гордість наша. Для себе продовжує трохи займатися хокеєм. Наша Януся Ворушило, яка багато років віддала «Барселоні», закінчила там школу бізнесу. На сьогоднішній день, знаючи п"ять мов, переїхала грати в Бельгію, тому що там є можливість і грати, і працювати на хорошому рівні. Зараз ще вивчає французьку і голландську мови. Грає в хокей на траві в одному клубі - «Вікторія», а в індоровському сезоні зараз зіграла за інший клуб і стала кращим гравцем і кращим бомбардиром Бельгії. Садова Богдана, на мій превеликий жаль, в такі непрості часи вибрала Росію. Спочатку поміняла клуб, а потім навіть збірну, грає за збірну Росії. На турнірі Світової ліги, де ми посіли четверте місце, збірна Росії при всіх їхніх грошах, підготовці посіла тільки шосте місце. Але Богдана стала кращим бомбардиром, близько навіть ніхто до неї не наблизився. Жанна Савенко теж продовжує грати в Італії. Так що більшість ще продовжують грати в хокей.
R: Які турніри в цьому році очікують нас в хокеї на траві і індорхокеї?
С.М.: У цьому році у нас найголовніші два міжнародні турніри в хокеї - це чемпіонат Європи в дивізіоні В в Уельсі серед національних збірних, - він пройде на початку серпня. І молодіжна збірна в Чехії зіграє чемпіонат Європи в середині липня, теж в дивізіоні Трофі. Ну і, звичайно ж, нас чекає дуже цікавий індорівський сезон в наступному році - з початку листопада вже почнемо підготовку до нього. Будемо брати участь і в чемпіонаті Європи, і в чемпіонаті світу, і в Кубку європейських чемпіонів. Тобто ось таких три дуже серйозних турніри. Будемо запрошувати вболівальників в групу підтримки на Берлін, на чемпіонат світу, де буде 12 жіночих, 12 чоловічих збірних.
R: Ніяких нових команд не намічається в чемпіонаті України?
С.М.: У чемпіонаті України серед дітей ще в Коростені дівчатка почали працювати, у Вінниці, ну і Бориспіль став працювати більш серйозно з дітьми. Це теж добре, тому що там грали ж практично наші сумські вихованки або полтавські. Зараз ось поле ще у них в Борисполі з"явиться. Хотілося б, звичайно, щоб була команда в Києві, але в зв"язку з інфраструктурою хокей на траві дуже важко розвивати. Ось в Полтаві є дуже хороша команда. Але поки не постелять поле, конкурувати їм дуже важко. У чоловіків трошки більше команд, наші хлопці вже теж роблять перші успіхи, вже в індорхокеї займали призові місця. Діана Тагієва займається з ними, і хлопчиків у нас стає все більше і більше. Це дуже здорово, тому що дівчата поруч з хлопцями швидше ростуть, швидше все роблять, швидше починають грати.
R: А обласна влада чимось допомагає клубу?
С.М.: Що стосується обласної влади, то можу тільки подякувати їм від щирого серця, тому що зараз ввели рейтинг і все ділиться по-чесному. Чи не кумівство, чи не сватання, тому я думаю, що зробили правильний і великий крок. Раніше як було - футболістам мільйон дали, вони внесок заплатили, а через день знялися. А цих грошей вистачило б на рік усім видам спорту. І ще мені б дуже хотілося, щоб поміняли покриття у нас в «Динамо» і щоб нам провести хоча б кілька виїзних зборів. Ми вже забули, що це таке, виїжджаємо тільки на офіційні змагання. У нас жодного збору за останні років вісім не було.
R: Ще які проблеми?
С.М.: Ще одна моя велика проблема і головний біль - створення ще однієї команди. У нас добре працює школа, багато молодих талановитих хокеїсток, яким ніде грати. Це невеликі гроші, до ста тисяч на рік. Але зараз ми знайшли точки дотику з голландськими друзями. Знайшли кілька клубів, з якими ми домовляємося, і наші молоді дівчата їдуть туди, як в оренду. Там поля, там божевільна ігрова практика, налагоджений тренувальний процес. Все-таки Голландія є Голландія, вони в шоці, в хорошому сенсі цього слова, від нашого рівня. Молодим грати у нас ніде, а там їх беруть з величезним задоволенням. Нам дуже пощастило, що ми там подружилися з Мішелем Де Ланге, і він нам допомагає. Він колишній хокеїст, нині юрист і арбітр. Допомагає нам і Маріка Дікстра, яка була в сумах на Кубку чемпіонів, отримала кращого гравця, а зараз вона тренер збірної Голландії з індорхокею і тренер команди з хокею на траві. Ще ми там знайшли клуб, з яким буде програма співпраці. Клуб буде брати наших молодих гравців, запрошувати на турніри, забезпечувати харчування, проживання. У квітні вони нас уже запрошують приїхати на Великодній турнір, де гратимуть команди Нової Зеландії, Індії, Аргентини - тобто дуже серйозний рівень. Ось такий шлях співпраці з Голландією ми почали, і я думаю, що це дасть добрі плоди.
Анатолій Поляченко, Панорама
