_pictogram.svg.png)
Пресслужба Київ-Баскета поспілкувалася з гравчинею жіночої команди Наталією Цюбик, яка цього сезону перейшла до команди Володимира Холопва з іншого столичного клубу Динамо, за який виступала впродовж останніх п`яти років. Про складності адаптації в команді, різницю між тренерськими підходами, операцію, а також про глобальні цілі в кар’єрі читайте у дебютному інтерв’ю Наталії.
– Як тобі перша половина сезону у складі Київ-Баскета?
– Перша половина загалом пройшла добре, багато перемог. Звичайно, нас сильно підкосили поразки Прометею, ми не очікували таких результатів. Як вже говорив тренер, в нас не було часу на адаптацію після карантину, тому що одразу розпочались ігри. Ми не були готові. А Прометей дуже підготовлена команда, це безумовно відчувалося на майданчику. Щодо іншого, я справді задоволена тими результатами, що ми демонстрували. Не скажу, що було легко. Звичайно, запам’ятовувалися такі ігри, де ми справді могли програти, але тренер та капітан нас підбадьорювали, ми збиралися силами і врешті решт перемагали. Тож враження позитивні.
– Як тобі далася адаптація в команді? Чи подобається тобі колектив Київ-Баскета?
– Спочатку мені було дуже важко. Я довгий час грала за Динамо, де все було звичне та знайоме, і де я почувалася, як у своїй тарілці. А тут новий колектив, нова команда, інший підхід до тренувань та інші вимоги від тренера. Я справді не могла знайти себе на майданчику, не відчувала своє місце і не відчувала інших гравців. В мене багато чого не виходило, і моя впевненість залишала бажати кращого. Буває так, що у голові собі уявляєш, а потім виходиш, і все зовсім по-іншому – таких моментів в мене було багато.
Але згодом, саме після карантину все якось зійшлося, і я стала почуватися більш впевнено. Мені тренер увесь час казав, що я гарний гравець, і що він у мене вірить, дівчата дуже підтримували. І я просто відпустила свою напругу. Перестала вимальовувати у голові картинки – просто виходила і грала, що й потрібно було робити з самого початку.
До дівчат звикала зовсім не довго, тому що ми всі один одного не один рік знаємо ще зі збірних. Дуже люблю їх, всі підтримують, допомагають. Тож впевнено скажу, що колектив класний, мені дуже сильно подобається.
– Яка в тебе роль у команді? Чого від тебе вимагає тренер?
– Скажу так. У Динамо в мене завжди було хвилями: то я грала, то не грала. Легіонерів немає – я на паркеті, легіонери є – я на лавці. А у Київ-Баскеті мені дають багато грати. До речі, це одна з причин, чому я не могла спочатку знайти себе на майданчику. Плюс я виходжу у стартовій п’ятірці, і це також відповідально.
Тренер вимагав, щоб я не зациклювалася на своїх очках, а робила спочатку «чорну» роботу, як гравець, тобто збирала підбирання, десь зайвий раз побігала, а потім очки приходитимуть. У мене звичайно ж було навпаки: я хотіла забити, коли не виходило, я засмучувалася, опускалися руки, і більш нічого не хотілося робити. Тренер з самого початку казав, що все прийде. Так і вийшло. І я дуже вдячна йому за ці настанови, тому що до мене нарешті дійшло.
– Ти зараз не тренуєшся та не граєш. Проблеми зі здоров’ям?
– В мене стався розрив кісти яєчника, зробили операцію. Зараз все добре, але на два місяці я із команди випала.
– Чи є ще якісь контрастні відмінності між Динамо та Київ-Баскетом, що ти відчула на собі?
– Головне, мабуть, тренерський підхід. У динамівського тренера більш жорсткий підхід до фізичних тренувань, хоча я до цього звикла, і також відчувається моральний натиск. У купі це не кращим чином впливає на тебе. У Київ-Баскеті у цьому плані легше: можна підійти до тренера та поговорити, запитати, що не зрозуміло. Більш спокійні та теплі відносини між тренером та гравцями. Мені це дуже подобається.
– Враховуючи те, скільки сезонів ти відіграла за Динамо, чи була для тебе гра проти цієї команди вже у складі Київ-Баскета принципіальною чи особливою?
– Може, хтось так подумав, що для мене ця гра може стати принципіальною, але я налаштовувалася на ті дві гри так само, як і на інші: добре зіграти, зробити те, що каже тренер. У мене не було цього: «Ось Динамо, мені потрібно їх зараз розірвати і доказати колишньому, що я така класна», ні, такого не було. Це були важкі матчі, і я тоді добре зіграла, але ніякої принципіальності.
– Які цілі ти ставила перед собою на цей сезон? Та як себе у ході сезону мотивуєш?
– У мене глобальні цілі. Головна – стати стабільним гравцем. Мені здається, це найголовніше. Давати регулярний хороший результат і зменшити вплив емоцій на мої дії у грі, тому що іноді я сильно від цього залежу. Те, чого я добиваюся від себе.
Також я прагну вдосконалюватися фізично, покращувати свою гру, рости, як гравець. Я дивлюся багато матчів жіночої Євроліги, аналізую ситуації з досвідченними гравцями, з тією самою Ягуповою. У голові це відкладається.
І ще одна з таких, хотілося б спробувати себе, як гравця, за кордоном. Тож, мої цілі – моя мотивація.
