Лариса Шабанова: Баскетбол 3х3 цікавий людям, він буде цікавим і спортивним брендам

- Ларисо Олексіївно, чи спостерігали Ви за каліфікацією на чемпіонат Європи з баскетболу 3х3, яка днями відбувалася на Троїцькій площі? Як оцінюєте організацію, яке враження на вас справили ці змагання?

- Звичайно, я була на Троїцькій площі! Як можна пропустити такий захід: баскетбол 3х3, та ще й вперше в Україні кваліфікація на чемпіонат Європи! Враження залишилися найяскравіші як від спортивної, змагальної частини, так і від организації самого турніру. Професійно, сучасно, азартно, видовищно. Точну оцінку будь-якому заходу дають вболівальники, глядачі. Заповнені трибуни – значить, цікаво. Хороший рейтинґ ТВ трансляцій на ХСпорт та в інтернеті – значить, цікаво для тих, кого не було поруч з кортом. Я вважаю, що Федерація баскетболу України гідно провела змагання європейського рівня.

- Певно баскетбол 3х3 у центрі Києва викликав у вас ностальгічні спогади, адже ви у дев’яностих відкривали історію вуличного баскетболу в Україні?

- Дійсно, баскетбол 3х3 на Троїцькій площі нагадав як 24 роки тому, тоді ще Передстадіонна площа, стадион мав назву Республіканський: 28 кортів, 355 команд, півтора десятки різноманітних турнирів одночасно, стукіт баскетбольних мячів, свистки суддів, здавалося тоді, лунають на усе місто, тисячі радістних облич, неймовірна втома і гордість за те що вдалося створити. Тоді до Асоціації Баскетбольних клубів України (АБКУ) надійшла пропозиція від ТМ Adidas щодо спільного проведення - вперше в Україні! -  турніру з баскетболу 3х3. Президент Асоціації Михайло Бродський активно підтримав пропозицію і доручив мені, тоді виконавчому директору АБКУ, зайнятися організацією цього турніру. Михайло Юрійович, людина, яка любить баскетбол, одразу зрозумів, який інтерес до нашої гри викличе такий захід, і він мав рацію.

- Чим запам’ятався той турнір? Як вам було тоді у ролі першопрохідців?

- Як написали тоді у газетах: «Стрітбол масовістю взяв одразу ж!». Неможливо виділити щось конкретне із величезного виру яскравих вражень і чудернацьких епізодів, великої кількості пригод, які супроводжували тоді нас під час організації і проведення. Протягом одного дня, з 8-ї ранку і до ночі – 355 команд боролися і визначали переможців у різних вікових категоріях – там були і дорослі, і діти. У ті часи ще не було розподілу у баскетболі 3х3 на вікові категорії. Організатори могли самі визначати групи, у яких брали участь бажаючі зіграти 3х3. У нас таких категорій було дуже багато: і старших ділили, і ветерани були, і сімейні турніри, і змішані, мікс був 2 чоловіка і 2 жінки, посольства, журналісти, банкіри… і навіть змагання серед мультинаціональних команд (коли разом грали представники трьох-чотирьох країн). Різні варіанти були.

- Як ці усі формати пдбиралися? Схоже на те що тоді вони були випробувані вперше?

- Усе було вперше – вперше баскетбол на площі, вперше встановлення кортів, навіть саме слово «корт» – і то пролунало вперше, бо ми завжди у баскетболі говорили «майданчик». Вперше м’ячі були для баскетболу 3х3, вперше кожен гравець отримав майку з логотипом турніру і вперше – пряма трансляція на Європу йшла з цього заходу. Встановити щити, розмітку, сітки на кільця, де взяти таку кількість м’ячів, визначити суддівські бригади одночасно, зібрати заявки з усієї України: на той час заявки на участь у турнірі приймали у магазинах «Adidas», приймали їх і потім передавали нам, у Асоціацію, з усієї України. Треба було створити турнірні сітки, яких також до цього ніхто не складав, турнірні таблиці, бо усі мають дивитися свої результати – сотні робочих питань треба було вирішувати оперативно. Раніше такого заходу в Україні не проводили. До речі, наступного року у нас вже було 512 команд і 32 корти – на тій же площі.

- Хто розв'язував цей віхоть невідкладних питань?

- З нашим президентом Михайлом Бродським можливо зробити все!  Дійсно, нам доводилося придумувати багато чого разом, і величезну роботу робили з допомогою Нінель Волинець, Володимира Драбіковського, Володимира Карпухіна, інших друзів-баскетболістів, - кожний робив те, що може, і більше, ніж може.

- Склад учасників змагань тоді був яким? Чи грали тоді професійні баскетболістки і баскетболісти 3х3?

- За рахунок різноманітності турнірів «на будь-який колір та смак» ми домоглися інтересу людей до цього турніру. Вони цікавилися баскетболом і баскетболом 3х3 зокрема. Цей момент і залучив людей – провести час разом з друзями, із сім’ями у свій вихідний день на турнірі, за гарної організації, за цікавої конкурсної і концертної програми. Змагалися команди с професійними гравцями і аматорами, молодь, дорослі, підлітки, дівчата, хлопці… У сімейному турнірі був навіть  кокер-спаніель Ларрі у команді Романа Рижика, разом з Ларрі, татом, мамою грали Володимир і Борис Рижики. Десятки конкурсів: дальні, штрафні, лівою, правою, спиною до щита, сидячи на майданчику тощо. Головне – усім було цікаво і весело.

- А чи думали тоді, що такий чудовий масовий турнір може бути ще й міжнародним?

- Не думала, а твердо знала, 3х3 дуже захоплююча гра і стрімко розвивається. Так і сталося: цього ж року переможці у віковій группі 16-20 років (юнаки й дівчата) поїхали на чемпіонат світу в Барселону, наступного року – до Будапешту. Команда дівчат «Едельвейс» (Таня Клименко, Оля Фірсова, Віка Дзюба, Люба Жарікова) обидва рази була у квартеті найсильніших. Хлопці  потім не один рік грали у командах майстрів – Андрій Шарамко, Сергій Пржеорський, Олег Луферов. На той час понад 80 країн світу офіційно почали розвивати 3х3. Зараз він уже Олімпійський вид спорту, а Україна – серед лідерів світового рейтингу.

- До речі, чому тоді було обрано локацією саме площу перед Республіканським стадіоном?

- А де ще у Києві можна размістити на одній локації 28 кортів? Тисячі участників з усієї України! Глядачі! Центр Києва, гарне місце. Крім того, масові заходи це ще зручний підїзд до місця проведення, стоянки для  автобусів, харчування участників, вода, туалети. Місця щоб перевдягнутися, освітлення, медичне обслуговування, охорона і безпека, розваги, телетрансляція і низка інших організаційних питань.

- На той момент змагання відбувалися за ініціативи і при підтримці відомого бренду спортивного одягу та екіпірування. Чи спостерігалося підвищення популярності торгової марки після організації таких змагань?

- Не секрет, у Європу стрітбол привіз саме Адідас. З його подачі американська вулична гра захопила величезну кількість учасників і   набула офіційного статусу.  Для будь-якої торгової марки це вигідна співпраця. Ясно, що з юного віку звикнувши до взуття і форми певного бренду, спортсмен і надалі надаватиме перевагу виробам цієї фірми.

- Зараз ті змагання із 3х3 які проводяться могли б зацікавити великі спортивні бренди?

- Велика масовість, регулярні змагання протягом усього року, трансляції на ТБ і в інтернеті, локації – від центральної площі і торгівельного центру до дворового майданчику з одним кільцем, учасники і аудиторія - що ще додати? Любіть баскетбол – і до вас потягнуться люди! Якщо баскетбол 3х3 цікавий людям, він буде цікавим і спортивним брендам.

- Наскільки на Вашу думку змінився сам баскетбол 3х3 за ці 25 років?

- Тоді був поштовх у розвитку баскетболу 3х3 як виду спорту в Україні. Він дійсно привертає увагу, це цікаві змагання, не такий формат, як 5х5 - більш енергійний, емоційний, можливо, більш контактний, демократичний, не потребує значних матеріальних витрат, був би тільки майданчик і кільце – у баскетбол 3х3 можна грати всюди. Змінилися правила гри, стали більш професійними. З аматорського вуличного баскетболу 3х3 пройшов шлях на Олімпіаду - це круто. 25 років тому не було чемпіонату України.

Зараз масовий напрямок лишається, але є в ФБУ й департамент баскетболу 3х3, одне із завдань – розвиток баскетболу 3х3 як окремого олімпійського виду спорту з регулярним чемпіонатом України для різних вікових категорій. Наші збірні беруть участь у чемпіонаті світу, жінки – віце-чемпіонки світу, чоловіки – бронзові призери чемпіонату Європи. Відтак, ми недарма працювали увесь цей час. Будемо сподіватися, що наші збірні збережуть свій рейтинг і вдало пройдуть олімпійський відбір.