_pictogram.svg.png)
Новачок БК Запоріжжя Володимир Шевченко швидко влився у колектив команди Валерія Плеханова. Отримавши європейський досвід у чемпіонаті Литви, вихованець дніпровської школи баскетболу приєднався до запорізького клубу у найвідповідальніший момент. Попереду – останнє коло Суперліги Парі-Матч та апогей чемпіонату – поєдинки плей-оф. Володимир Шевченко вже довів свою важливість у новому колективі, ставши одним із героїв переможного матчу з южненським Хіміком. Успішна гра послужила нагодою ближче познайомити наших уболівальників з 24-річним новачком команди.
– Володимире, вперше за всю кар'єру ти починав сезон не в Україні. Інтерес до чемпіонату Суперліги Парі-Матч все рівно не зникав?
– Звичайно! За чемпіонатом Суперліги Парі-Матч я стежив з перших днів, цього сезону всі команди варті уваги, але найбільше дивився матчі Дніпра і Запоріжжя. Дніпро – рідне місто для мене, в а Запоріжжі виступають мої друзі, до того ж саме ця команда дуже впевнено стартувала в чемпіонаті. Стежив за матчами онлайн завжди, коли був вільний час.
– Після тривалих років з Дніпром ти зважився на серйозний крок – поїхати у європейський чемпіонат до Литви. По-перше, чому прийняв рішення покинути Дніпро, і по-друге, твої очікування збіглися з реальністю?
– З'явився варіант поїхати в Європу і я подумав, чому б не спробувати. Кожен гравець мріє пограти на високому рівні з хорошими командами. Поїхав, тому що не завжди така можливість випадає. На жаль, не все так склалося в Литві, як я планував і хотів, але досвід хоч і такий, але він був корисним. Пожити в іншій країні, подивитися як воно у Європі – це теж потрібно спробувати. Я попрацював з іншими тренерами, відчув новий рівень чемпіонату, грав з сильними командами – від такого досвіду не можна було відмовлятися.
– Не догравши сезон у Литві, ти повернувся в Україну і обрав Запоріжжя. Чи все-таки Запоріжжя обрало тебе?
– Скажу так, тут інтереси збіглися. Головний тренер команди Валерій Миколайович проявив зацікавленість, а мені такий варіант теж був до вподоби. Тому домовилися ми швидко і я повернувся в чемпіонат української Суперліги Парі-Матч.
– Але приїхав ти не у кращій фізичній готовності, про що говорив і сам на післяматчевих прес-конференціях. Чому так вийшло?
– Тут ви праві, тому що у грудні я практично не мав повноцінних тренувань. Я вже займався обговоренням розірвання контракту, тому, по суті, пропустив півтора місяця. Намагався підтримувати форму в тренажерному залі, бігати, але це зовсім інше. Коли виходиш з ігрового ритму, важко швидко надолужити згаяне.
– Дебютний матч у складі БК Запоріжжя одразу проти своєї колишньої команди. Дніпро – це підвищена мотивація для тебе тепер?
– Я не думав, що це Дніпро і потрібно по-особливому налаштовуватися. Мені хотілося якомога швидше влитися в команду, допомогти у захисті та, як кажуть, не зіпсувати каші. Я зовсім не думав про індивідуальну статистику, лише про гру як і з будь-яким іншим суперником.
– Дніпро дав тобі майже все в плані баскетболу. А хто вплинув на твій вибір саме цього виду спорту?
– Вплинули мої батьки, я спочатку навіть не хотів іти на баскетбол, мені імпонував футбол, подобалося у нього грати, як і більшість дітей, мріяв займатися ним професіонально. Але, в один чудовий день, батьки порадили мені відвідати секцію з баскетболу. Ось так одного разу сходив і донині займаюся баскетболом.
– Школа баскетболу в Дніпрі дуже багата на таланти. З ким із тепер відомих гравців ти тренувався у час свого становлення, як баскетболіста?
– Коли мене почали підключати до дублю «Дніпра», то займався поруч із такими гравцями як Олексій Лень, Володимир Герун, їх звичайно всі знають і представляти їх не треба. Але якщо говорити в загальному, то я довгий час знаходився в Дніпрі, тому тренувався практично з усіма, хто виступає там і дотепер. За всі свої баскетбольні навички я безмежно вдячний цьому клубові.
– У тебе чималий досвід виступів у складі збірних України різних вікових категорій. Зіграв у всіх, окрім головної?
– Ну майже. За винятком хіба молодіжної збірної України. Тоді у мене була травма і я не зумів зіграти в офіційних матчах. Два роки тому виступав під керівництвом Валерія Миколайовича у студентській збірній України на Універсіаді, а до цього була кадетська і юніорська національні команди. Залишилася одна, але найголовніша, хоча зараз про це ще не думаю, потрібно багато працювати над собою.
– Минув майже місяць як ти приєднався до складу Запоріжжя. Встиг відновити фізичні кондиції?
– Ще в процесі. Поки що не в ідеальних кондиціях, але близький до свого звичного рівня і тих кондицій, у яких себе звично почувати. З кожною грою, з кожним тренуванням набираю. Залишилося останнє коло чемпіонату, тому дуже скоро буду готовий показати свій максимум.
– Значить 17 очок в останньому матчі Суперліги Парі-Матч проти южненського Хіміка це ще не межа?
– Сподіваюсь, що буде і більше. З кожною грою додаю потроху, це стосується не тільки результативності. Коли є довіра тренера, це стає додатковою мотивацією. Так само і партнери починають більше довіряти, віддавати м'яч. Хочеться вірити, що будуть ще кращі матчі, але головне щоб команда перемагала.
– Які цілі ставиш перед собою на цей сезон?
– Індивідуальних цілей я не ставлю. Хочу допомогти команді завоювати медалі Суперліги Парі-Матч. Нинішній чемпіонат відрізняється від попередніх тим, що всі команди рівні. Перед нами стоїть завдання перемагати в кожному матчі. Наша команда прагне медалей, ми хочемо зайняти максимально високе місце.
