Борис Шульга: ніколи не рахував кількість ігор

Киянин Борис Шульга прийшов у суддівство з легкої руки вчителя Семена Копитова, став арбітром у 90-му, то ж усі роки незалежності в українському баскетболі пройшли під його пильним суддівським наглядом. Киянин Борис Шульга прийшов у суддівство з легкої руки вчителя Семена Копитова, став арбітром у 90-му, то ж усі роки незалежності в українському баскетболі пройшли під його пильним суддівським наглядом. Але перший сезон арбітр ФІБА Шульга не обслуговує матчів. Поставив крапку. Чому? - Були ігри Євроліги, які врізалися у пам’ять – ЦСКА – Барселона, Маккабі – Олімпіакос. Ці ігри, які виділялися на загальному тлі – за накалом насамперед. А з нашого чемпіонату? Серії плей-оф Азовмаш – БК Київ. Це було цікаво. Бо потім рівень баскетболу в Україні впав. Щоб повернутися на ті позиції, на мій погляд, потрібно років з десять. Нема передумов, щоб це відбувалося  більш стрімко. Бо якщо в країні ситуація складна, то неможливо, щоб у баскетболі усе було гаразд, або в будь-якому іншому виді спорту. Стане у країні краще, стане і у баскетболі краще. Але ж усе це взаємопов’язане.  - Баскетбол подарував Вам чимало цікавих моментів?- Звісно, це велика частина життя. Я люблю цю гру і мені дуже подобалося те, чим займався. Але прийшов час змін. Я така людина, яка міняє види діяльності. Коли стає не дуже цікаво, то приймаю рішення. - Коли спортсмени завершують кар’єру, часом впадають у депресію. Як у Вас?- У мене нема депресивного стану (сміється – ред.). Послухайте, я розумію спортсменов, чи будь-яку іншу людину, яка займається у своєму житті чимось одним і лише ним. Якщо це для нього єдине заняття і коли він закінчує, виникає вакуум, який людина не може заповнити. І ось тоді починається стреси тощо. А у мене кілька видів діяльності. Знаю, у Сергія Чебишева так само. Не баскетболом єдиним, як кажуть. То ж вакуума нема, просто життя триває і усе.  - Щоб Ви порадили молодим арбітрам?- Якщо ви мене запитаєте, я скажу – суддівство в Україні безперспективна справа.ю Поясню чому – ви з суддівства жити не можете, нормально жити. Це велика омана, коли починають рахувати чужі гроші. Дивлячись, як рахувати. Якщо рахувати, що за гру, яку я провів протягом двох годин і мені заплатили, скажімо, три тисячі гривень. І якщо помножити ці гроші на кількість проведених ігор і поділити на 12 місяців. Тоді отримаємо зарплатню на місяць. Тоді стане чітко зрозуміло – скільки суддя отримує. Більше того, ніхто не рахує витрати, які суддя має нести, щоб підтримувати себе у формі. У командах гравцям це роблять тренери. Це їхній обов’язок – надати зал, тренажери тощо. А тут людина має сама собі усе оплачувати і підтримувати у формі. А захисту судді все одно не мають. Вони все одно перебувають у якихось рамках. Бо до цих пір на їхню роботу мають вплив певні особи. Скажімо, не сподобалося комусь з команди, як судила людина. Не сподобалося суто суб’єктивно, не прив’язуючись до правил. Не сподобався кінцевий результат – і починається: ставте мені цього суддю, не ставте. Отже, я хочу побажати арбітрам менше брати усього цього в голову і усе ж таки судити за правилами, як того вимагає гра. - І займатися у житті не лише суддівством.- Так, бо на даний момент ми перебуваємо щодо соціального розвитку на допотопному рівні. Мені ж ніхто не буде сплачувати пенсію. Суддівство завершується фактично у 50 років. Так що – у 50 років треба закінчити життя? Чи що мені зробити у 50 років? Більш розвинуті чемпіонати, я Америку не беру, но ось Іспанія вже має якісь контрактні обов’язки перед суддями, якісь гарантії. Розумієте, є якісь договірні стосунки.  І вони обопільні. А у нас стосунки? Ну, не можна без судді провести гру. Тому начеб-то з ними треба жити у злагоді. Бо без них нікуди. Але якщо у якийсь момент скажуть, що можна провести гру без суддів, вони їх забудуть на другій секунді. Відразу! І це ставлення йде через увесь спорт. І самі великі проблеми – ну, ось кому судити дитячі ігри?Я, скажімо, молодий суддя-початківець. Мені, щоб стати кваліфікованим арбітром, мені треба займатися цією справою протягом 5-6 років, і багато займатися. І у підсумку я хочу побачити, що я буду з цього мати? Як би це банально не звучало, але їсти хочеться завжди. І він цікавиться, скільки він буде заробляти? І в кінці виходить єрунда. Не всі можуть стати міжнародними арбітрами, судити Олімпійські Ігри чи Євролігу, де можна заробити трохи більше, ніж у своїй країні. Отже, питання складне. Але нехай молоді арбітри будуть стійкими, цілеспрямованими, справедливими.  - Ви задоволені життям після баскетболу?- Я і до цього був задоволений, і зараз задоволений. Знаєте, радіти треба вже від того, що ти живеш. Це вже немало. А далі ти вже сам господар своєї долі.