Юлія Лень: чому у нас більше говорять про футбол, коли баскетбол така красива гра?

Мама гравця збірної України Олексія Леня Юлія Лень розповіла, хто став прикладом для сина на початку кар’єри, чим займається його фонд у США і які мрії вона має. Мама гравця збірної України Олексія Леня Юлія Лень розповіла, хто став прикладом для сина на початку кар’єри, чим займається його фонд у США і які мрії вона має. - Наш дідусь пройшов шлях від звичного робітника до директора Шахти. Ніхто йому не допомагав, не сприяв. І Олексій, дивлячись на нього, вірив – якщо сильно забажає, якщо працюватиме, він теж зможе з хлопчика, який грав у баскетбол у дворі, стати гравцем НБА. І дідусь йому завжди говорив – звісно, треба мріяти, але плюс до цього треба важко працювати. І Льоша працював. Він ще той трудяга – два тренування на день, три тренування, сам собі придумує додаткові заняття, він трудоголик. - Він не втомився від такої уваги до себе вдома?- Він розуміє, що це теж було необхідно. Це зворотній бік популярності. Він приїхав – усі хочуть із ним поспілкуватися. Але тренуватися йому хочеться більше, це так (посміхається – ред.). - Сина підтримували у київському матчі палкі прихильники, серед яких було чимало родичів.- Хоча б один такий матч в Україні у неймовірній атмосфері – це дуже добре. Але для мене був разючий контраст після України. Тут я теж ходила на його ігри, і була така тиша у залах, було добре чути скрип кросівок по паркету. Я іншого не бачила, для мене і це вже було «Вау! – Баскетбол!». А коли вперше приїхали до Меріленда, побачила студентський баскетбол, коли на матчі трибуни у великому залі заповнені вщент, така енергетика допомагає гравцям. Хоч Льоша увесь час каже, ми не повинні шукати енергію у залі, вона йде від нас. Але тим не менш це допомагає команді. Що більше вболівальників, то краще! - Ваша рішучість допомогла йому поїхати за океан, він задоволений кар’єрою, ось зараз вже в Атланті гратиме. - Льоша задоволений. Фінікс теж дав йому багато. Він пройшов увесь шлях становлення, тим більше після двох операцій, після того, як пів сезону він не грав. Це був нелегкий старт і не найяскравіший в НБА. Через усе це треба було пройти, пропустити через свій мозок, витримати, вистояти, мати для цього сили, не зламатися, йти далі. Він досягнув певного рівня, а тепер підписав контракт з Атлантою Гоукс. І хлопці вірять у нього. Головний менеджер також сказав, що вони покладають на нього значні сподівання. Що може бути краще, коли у тебе вірять усі? Це мотивує на подальші звершення. Думаю, у нас усе вийде. - Яка Ваша мрія у баскетболі для сина?- Може він мене і посваритиме трохи, але мама мріє широко завжди. Мені б хотілося, щоб ім’я мого сина лунало на одному рівні з такими прізвищами, як Тім Данкан, Кевін Гарнетт. Чому для мене це ще важливо? Усі ці гравці народилися у США, а тут хлопчик з іншого боку Земної Кулі, з України. І мені б хотілося. Щоб так відбулося і впливало на ровиток баскетболу у нас, в Україні. Бо ж навіть трохи шкода: ну, увесь час футбол, футбол, а баскетбол в уяві багатьох на другорядних ролях. Але ж це дуже красива гра! Хочеться, щоб ставлення до баскетболу в Україні покращувалося. Олексій створив свій фонд у США. Ми працювали з малозабезпеченими дітьми у Південному Фініксі, ми організували програму – дітей, які демонструють відмінні результати у навчанні, ми їх привозимо до  спортивного магазину і вони мають право обрати пару спортивного взуття, яке хочуть. Сперше ми взяли дві дитини, бо там діти не бачать сенсу добре вчитися. Навіщо? Це ж Південний Фінікс. Але коли дитина отримує кросівки – останні рази у нас було 25 дітей, 26. Ось як працює мотивація у дітей – це не просто «навчайся добре!». Ми хочемо зберегти цей Фонд. Нас уже знайшли в Атланті і запитують – ну, ви з нами будете працювати? А кидати дітей, з якими пропрацювали три роки, теж не можемо. Але подивимося. Ще мені хочеться, щоб Атланта вийшла у плей-оф, і ми підписали після дворічного довгостроковий контракт. А може команда замахнеться і на чемпіонський титул в НБА.