Дмитро Шаламов: тренери на усіх рівнях мають бути однодумцями

Головний тренер чоловічої збірної України U-14 Дмитро Шаламов розповів, чому його підопічні у Словенії задовольнилися тільки 8-м місцем. Головний тренер чоловічої збірної України U-14 Дмитро Шаламов розповів, чому його підопічні у Словенії задовольнилися тільки 8-м місцем. Шаламов проаналізував реалізацію Проекту U-14. - Ми виступили краще, ніж на попередньому турнірі в Іспанії. Ми підняли потроху усі компоненти. Хочу підкреслити – як би не називали цей турнір – неофіційний чемпіонат Європи, чи ще якось, для мене це черговий турнір у межах підготовки до чемпіонату Європи, який буде за два роки. І ми на відміну від інших збірних цього літа почали переглядати дітей. Багато команд також зробили селекцію, ми також введемо корективи у плані підготовки, будемо переглядати дітей раніше, щоб влітку вже готувати їх. І у нас 6 гравців зі складу, яких ми на цьому турнірі переглядали. Те, що ми бачили влітку у тренувальному процесі, це одне, але створити для них стресову ситуацію, а це і є можливість взяти участь влітку у турнірах. Не серед клубів, а серед збірних, і це дає змогу перевірити бійцівські якості у бою. Бо ми відстаємо практично в усіх компонентах від наших однолітків з різних країн. Але те, що потрібно було перевірити – це їхні чоловічі якості у бою. Тому ми взяли шість хлопців, які не були на турнірі в Іспанії. Для них це був взагалі новий досвід. Десь на чомусь підсковзнулися, невпевненість давалася взнаки, але ще раз кажу – так, ми намагалися витиснути результат з кожної гри, але знов таки – чемпіонат Європи – за два роки. - Тобто форсувати форму нема сенсу.- Я думаю, що ми і так порівняно з турніром в Іспанії, по усіх показниках зробили крок вперед. Грали з дуже сильними збірними, і у нас вдвічі зменшилася кількість втрат, у нас вдвічі зросла кількість гольових передач, в Іспанії їх було 5, а зараз 11, втрат в Іспанії було 40, а зараз 22 у середньому за шість ігор турніру. Кількість перехоплень вдвічі збільшилася, ми стали більше закидати, на 5 очок, і менше пропускати, на 7 очок. І так, якщо статистику побіжно переглянути, у нас лише три гравця зіграли трохи більше за 20 хвилин. А знаєте, коли тренеру потрібно виграти, він тримає гравців на паркеті по 33-35 хвилин. А у нас тільки формальний лідер трохи зайшов за 23 хвилини ігрового часу. - Це хто?- Марк Чорногрицький. Він отримав приз найкращого асистера турніру. Тому сказати, що щось не так? Працюємо, награємо, намагаємося підтягувати хлопців. Так, хотіли перемогти. Але повторюся, діти нестабільні у цьому віці, ми намагаємося їх краще пізнати. Сенс цієї підготовки за два роки – якомога раніше розпізнати склад, награти його, щоб вгадати тих дітей, які поїдуть на чемпіонат за два роки. Щоб усі ці ігри, турніри, дитячі, європейські змагання – щоб усе це було не в холосту, і у підсумку, щоб ми за 2 місяці до чемпіонату Європи не визначилися з іншими дітьми. Тоді смисл – а що ми робили два роки до цього? - Тобто, результат у цьому віці – другорядний? Першочергова – підготовка, а тим, хто неготовий, у м’якій формі пояснити і порадити займатися чимось іншим, бо ще є час.- Ну дивіться, що значить – тим, хто неготовий? Ми передивилися за це літо 48 дітей. 20 гравців ми ще не бачили. До цих пір. Асистенти отримали завдання обдзвонити ті регіони, чиї команди не беруть участі у ВЮБЛ. За нашими даними є чимало дітей, рослих, цікавих, які не потрапили на олівець… ви ж розумієте, будь-яка програма збірної, це продюсування до національної збірної команди України. Так, результат конкретно висить на тренері U-16, але формально це продюсування гравців до національної збірної України. Тому якщо якийсь хлопець на мій погляд не встигне до 16 років на своїй позиції дати результат на чемпіонаті Європи U-16, але у цієї дитини гарна антропометрія, високі батьки, є дані, відтак цей хлопець все одно залишиться у Програмі. Так, він не поїде на чемпіонат Європи U-16, але він поєде на нього у 18 років. Вони засмучуються, обурюються, беруть близько до серця, і діти і їхні батьки, і це абсолютно не об’єктивно. Вони мають розуміти, що країна велика, і на кожний турнір їдуть 12 гравців. А дітей, скажімо, 50. Тому є і незадоволені, засмучені. Але при гарній роботі, при бажанні усі отримають шанс.  - Куратор юнацьких збірних Андрій Подковиров, який був з Вами у Словенії, також м’яко кажучи виявився не у захваті від результатів.- Ми побачили одні з найкращих шкіл Європи. Ми зіткнулися з іспанцями, хорватами, греками, Ізраїлем, Словенією. Ми тільки не перетнулися з Францією, Литвою, Туреччиною. Розумієте? Поспілкувался у Словенії з сербом Сашою Грувічем, він консультує Програму U-14 у Росії. І звісно, рівень нашого дитячого баскетболу у плані чемпіонату залишає бажати кращого. І через це швидше за все виникають такі проблеми. Бо ж діти у нас нормальні. Але! Виходить, що по усіх компонентах – антропометрія, швидкість, швидкість прийняття рішень, техніка на швидкості, агресивність у захисті, влучання – у них усе краще. Бо ми тренуємося і граємо у нас в чемпіонаті на інших швидкостях. І ось усе літо, усі два турніри, вже два роки я їжджу з Андрієм Анатолійовичем, минулого року я їздив по U-16 з 2001- роком. Це був у нас «несильний» вік у чемпіонаті. І два роки Михайло Юрійович (Бродський – ред.) постійно на телефонному зв’язку: Андріє Анатолійовичу, що робити? І ось сидимо, усі тренери, усі асистенти, і думаємо. Зараз будемо вводити спеціальні тести. Я вже розробив кілька тестів: перед туром Євроліги будемо тестувати дітей хоча б на якісь фізичні якості, на витривалість. У нас в одній чверті є провал. Ми стараємося, тримаємося, а потім в одній чверті 5:30. І увесь час лунають запитання – що робити, що покращувати, може правила змінити? Ми ж грали останні роки по правилах: по 5 хвилин. Потім захист: зона. Ми усі відійшли від гравців, стоять зоною. А треба навпаки захищатися особисто, агресивно. Ми стикаємося з таким тиском! Просто так поставити двох дітей і подивитися – вони усі відмінно водять м’яч, що турки, що українці. Але під тиском він знає, що робити, бо для нього це звична атмосфера, а наш не знає. І тому зараз, звісно, розмірковуємо – що змінити у правилах, може якийсь нюанс додати, зібрати тренерів, може визначити своєрідний «Кодекс Честі» - давайте грати ось так, без усіляких хитрощів. Ламаємо голову собі кожного вечора. Андрій Анатолійович їде, як консультант і працює над тим, як покращити рівень дитячого баскетболу і чемпіонату ВЮБЛ. Це і моя робота, бо я, як тренер у себе в Одесі, теж маю це покращувати, давати приклад іншим. Поїхати на семінари, пояснити, підказати тренерам, зробити відео тестувань тощо. І тільки методом перевірки, контролю, ми зможемо якось покращити якість. Дуже важливо ще ставлення тренерів до своєї роботи. Я б тут вжив слово «однодумці». Ось Президент ФБУ бажає ось так, щось хоче зробити. Подковиров шукає варіанти, якісь заохоченя, стипендії. А ми, як працювали… Знаєте, як покійний Бєлов говорив: тренера неможливо вчити, він завжди буде робити те, у що він вірить. А ось ми б’ємося, а тренер сказал – а я ось… кинув м’яча собі і дитина поїхали після двомісячної літньої роботи, коли у неї усе почало виходити, до себе додому, у рідне місто і ми його побачили за рік, наступного літа з тими самими помилками, з тими самими проблемами. І за великим рахунком знов таки: з ланки однодумців випав тренер, який не захотів розібратися, не почитав літературу, не подзвонив, не запитав, не взяв за горлянку мене – які вправи давати? А продовжив по- своєму. Бо тренувати легко, а вчити складно. І всі тренують команди, команди є, їх і так мало. У нас усього 25 команд у кожному віці в країні. Тільки у Любляні, у Словенії, 25 команд одного віку. А в Туреччині, у Стамбулі – 84, в Анкарі – 60. Одного віку! А у нас 25 команд, з яких половина – це села і смт. Звісно, перехіл кількості у якість там працює. Тому наскільки уважно нам треба ставитися до селекції. Тренер, який починає працювати, якщо він бажає працювати правильно, він має знайти матеріал. Не той, який прийшов до нього хлопець, а знайти. Є тренери-молодці. Горішні Плавні місто є – чули про таке? - Це колишній Комсомольськ.- Мені звідти подзвонив тренер: Діма, я чув з новин Федерації, що збирають збірну, у мене є хлопець – подивіться. Хлопець приїхав, ніякий. Ми його з тренування прибрали, поставили за бокову лінію. Я дав йому асистента – вчися ходити. Але зараз цей хлопець, Семерич Владислав, грав по 20 хвилин на паркеті вже у двох турнірах. Він додав за півтопа місяці. Практично став основним центровим. Ось тут тренеру – великий респект! Бо він сам подзвонив, ми його за допомогою селекції не знайшли поки що. Ми б знайшли пізніше, але уявіть – пізніше на рік! У чемпіонаті.  Тут людина подзвонила, сама його привезла на збори, переконала директора школи, що треба їхати, посидів на тренуваннях подивився. Ось це – однодумець. Якщо це буде на усіх етапах, починаючи від Президента ФБУ, Подковирова, тренеріа збірних, тренерів на місцях, у регіонах, якщо усі спробують тренувати дітей так, як їх тренують в Іспанії, Сербії, Словенії, ось тоді ми зрушемо. Якщо поодинці будемо тикатися, микатися, тоді нічого не зсунемо. Тому, важливо, щоб тренери були однодумцями.