_pictogram.svg.png)
Бронзову серію Жіночої ліги "Вінницькі Блискавки" провели доволі впевнено, вигравши її у БК "Франківськ" всуху: 2:0. Команда Олександра Аносова вперше стала призером чемпіонату України.
- Я б не сказав, що бронзова серія для нас закінчилася за явної переваги. "Франківськ" чинив гідний опір і навіть хвилин за 5 до завершення кожної з ігор додавав. То ж, передбачити кінцевий результат на нашу користь було непросто. Бувають красиві ігри, бувають дуже красиві, а бувають ігри на результат. Так це саме той випадок. Ми були заряджені на позитивний результат і хотіли досягти мети не розтягуючи справи а три матчі. Перша гра нам вдалася. А друга гра може була і не дуже красивою, адже і Франківську втрачати було нема чого, але і нам півкроку до медалей лишалося. Тому десь була груба гра, неспортивні фоли. Якщо подивитися по протоколу і на відео, то можна усе побачити – штовхання у спину, якщо не готовий гравець захищатися, він компенсує це грубістю. Тому було усяке, але ми вистояли і перемогли. А те, що ми поступилися київському Динамо – для нас це був урок. Ми виросли на голову. Динамо нам піднесло великий життєвий урок, він став для нас дуже корисним.
- У вас є явні лідери у команді. Та сама Жмурко набрала 25 очок у матчі з Франківськом, розподіл на лідерів і тих, хто на них грає, об’єднує команду?
- На лідера команда не грає. Команда є команда. Вони виконує на майданчику тренерський задум і реалізовує його у конкретному матчі. А те, що ви кажете – Жмурко лідер? Значить погано зіграв захист проти неї. Якщо у матчі з Динамо Жмурко явно не виділялася, то в іграх з Франківськом вона грала результативно не без допомоги захисниць команди-суперниці. У кожного гравця є своя функція на майданчику і кожний гравець грає на команду. Баскетбол – це командна гра.
- Чимало вболівальників бачили чудову гру Омобогундже і дивувалися, як органічно вона виглядає у складі Блискавок.
- Може дехто не знає. Але Сінтія народилася у Вінниці і є громадянкою України. Вона тренується у мене з третього класу і той, хто слідкує за виступами кадетської, юніорської, молодіжної збірних, вони б у цих командах бачили Сінтію Омобогундже. Спочатку вона виступали за збірну U-16 у Калюжної, потім Рубан юніорську збірну тренував і теж її залучав, то ж, якщо подивитися склади збірних U-16, 18, 20. То там є Сінтія Омобогундже. Вона наша, українка, вінничанка.
- Чудово! У вас у колективі грають загалом місцеві дівчата?
- У нас тільки місцеві дівчата грають. Вони усі мої вихованки. Єдине – ми запросили Оксанку Степанюк. Вона дуже задоволена, подружилася з дівчатами, їй подобається Вінниця. Влилася у наш колектив і їй сподобалася гра, у яку грає наша команда. Не треба було щось вигадувати, варто було просто задати їй напрям, куди рухатися, яким рухається уся команда.
- Чи відчуваєте ви підтримку місцевої влади? Команда виступає завдяки чи всупереч обставинам?
- Звичайно ж відчуваємо підтримку. До сьогоднішнього дня левову частку коштів для участі у Жіночій лізі виділяв обласний спортивний комітет і міський спортивний комітет Вінниці. Це і відрядження, і навчально-тренувальні збори, ну а спонсорів поки що не маємо. Хоча ми шукали. Може ми граємо у баскетбол не у тому місті? В усякому разі, скільки б ми не зверталися до бізнесменів, скрізь відчуваємо відсутність уваги чи зацікавленості, байдужість.
- Ну а рядові вболівальники цінують команду?
- Так, цінують. Команда популярна. Багато глядачів ходять на матчі, люблять наших дівчат, зупиняють на вулиці, спілкуються. З вболівальниками усе в порядку.
- У вас це перші медалі?
- Так. Ми здобували медалі у першій лізі, а у вищій це перший значний успіх, і я сподіваюся, не останній. Найважливіше зараз – зберегти склад. Відчуваю, що заглядають краєм ока на нашиж дівчат, на ту саму Жмурко, Хом’як, Омобогундже. Отже, треба зберегти склад і прогресувати. І ще раз прогресувати.
- А чи можете ви утримати дівчат у команді окрім свого теплого ставлення до них?
- Якщо скажу про патріотизм, то ви мені не повірете (сміється – ред.). Ну, не знаю. Я ж тому і кажу, якщо вдасться зберегти.
- Тоді на наступний сезон можна ставити і вищі завдання?
- Будемо прагнути підвищити (після паузи – ред.) місце у турнірній таблиці.
- Якось вже відзначали здрбуття бронзи, обмивали медалі?
- Ну, ми не обмивали поки що. На 27 квітня у нас заплановане вшанування команди у вінницькій міськраді і незабаром обласна влада також нас запросить на свято. Тоді вже у келиху шампанського ми не зможемо собі відмовити.
- І після цього вже у тривалу літню відпістку, чи весняну ще?
- Ну, ні. Тривалої не буде. У липні плануємо перші збори, у серпні другі і почнемо працювати, готуватися до нового сезону.
- А де готуватиметеся? На Вінничині?
- Я планую перші збори з фізпідготовки, якщо вийде, провести у Карпатах. А потім поїхати на літній майданчик до Залізного порту. Минулого року ми там були і нам дуже сподобалося. Є майданчик, дерев’яне покриття, ми зробили там колосальну роботу. І плюс там є пісок. Це дуже добре для фізпідготовки.
