_pictogram.svg.png)
Головний тренер юнацьких команд южненського Хіміка Володимир Понько розповідає про причини успіху його хлопців. Команда 2000 р.н. виграла чемпіонат України U-16. Далі буде, стверджує Володимир Іванович. На початку інтерв`ю ми попросили тренера спрогнозувати баскетбольне майбутнє зірок його команди U-16 Дениса Клевзуника і Віталія Шорсткого.
- Сподіваюся, з них вийдуть гарні гравці. Вони вже є членами кадетської збірної України і цього літа (ще Шавгаров Ілля) готуватимуться до чемпіонату Європи U-16. Сподіваємося, уся трійка гідно захищатиме честь країни і клубу.
- У фінальному матчі з КСЛІ-СДЮСШОР були переконані, що захистите чемпіонство?
- Це ж фінал. Усі у нервовій напрузі. З одного боку фінал вдома, підтримка трибун, з іншого боку, є певне хвилювання, керівництво дивиться. Отже, важливо було не нервувати, проявити характер. На щастя, нам усе вдалося. Увесь сезон ми пройшли без поразок. До цього грали з КСЛІ в Одесі, там приблизно був такий самий розрив був. І добре, що усі зіграли. Навіть дехто краще, ніж я очікував. Той самий Бзенко Максим, він вистрілив у потрібний момент. Ну а лідери зіграли у свою силу, Шавгаров добре зіграв, закрив свого опонента. Що стосується Шорсткого і Клевзуника, було помітно, що вини приїхали з фіналу 1999 року, він був за два дні до цього, вони там виклалися так само по-максимуму, і втома відчувалася. Тому перед фіналом шанси були 50 на 50. І там вже хто як зіграв.
- У такому віці втома після 8 годин сну має зникати, так?
- Так. Але Клевзуник, скажімо, ще одну гру зіграв у вищій лізі. 7-8 хвилин. Самі розумієте, зіграв за 99-й, день відпочив, потім вища ліга, і на фінальні матчі 2000-го року. Графік щільний.
- Якщо він у такому віці грає у першій лізі, невдовзі його можна буде задіювати за команду Суперліги?
- (сміється – ред.) Ми не йдемо семимильними кроками. Ми хочемо, щоб хлопці розвивалися, проходили усі ступені розвитку, а там далі вже, як дозволить здоров’я, як вони себе проявлять. Хоч чемпіонат ВЮБЛ ми граємо фактично на плечах батьків, у нас створені прекрасні умови для того, щоб хлопці вдосконалювалися. Ми запрошуємо місцевих талантів, найкращих хлопців з України, у школі вони вчаться у спортивному класі, дворазові тренування, прекрасне харчування, екіпіювання, доставка до місця тренувань, автобуси тощо. У клубі працюють кваліфіковані лікарі, для відновлення є басейн, сауни. І усі діти, які приїхали з інших міст, забезпечені стипендіями. Залежно від того, хто як грає. Тобто завдання у них – тільки вдосконалюватися. У нас для юних баскетболістів. Завдячуючи керівництву БК Хімік і особисто його президенту Сергію Назаренку у Южному створені найкращі умови в Україні для юних баскетболістів. Їм головне не зупинитися у своєму розвитку, що їх запросили до Южного, до БК Хімік, і вони вже усього досягнули. А навпаки, це розцінюється, як черговий крок у твоєму розвитку.
- Переважна більшість хлопців – з інших міст? Ну де у Южному набрати команду таких гвардійців?
- Чотири школи є, і пару хлопців місцевих є. Але чим ближче до старшого віку... Розумієте, вік на вік не приходиться. По 2002-му року у мене є 4-5 хлопців місцевих, які можуть грати на рівні. Ось зараз у нас буде фінал в Одесі. Там ми також будемо боротися за золото. У цьому віці (2000-й –ред.) – менше. Ми збираємо, і це не секрет, здібних, талановитих дітей, намагаємося їм дати усе найкраще, тому я і вимагаю результату на тренуваннях, самовідданості в іграх. Та й самі хлопці розуміють, що треба працювати. Якщо це так, тоді йде процес, підвищується майстерність.
- У такому віці результат вже важливий? Ви кажете, турнірну дистанцію без поразок пройшли?
- Більше важливий психологічний момент, що вони можуть, грають. Минулого року у нас була одна поразка, від Одеси на попередньому етапі. Головне завдання у нас – виховати гравців, які гратимуть у Суперлізі, для початку у вищій лізі, у дублі. Можна вигравати багато чемпіонатів, а коли ніхто не залишається, не грає у твоїй команді дорослій, чи у вищій лізі – це не дуже гарний результат. Можна здобувати золото кілька років поспіль, але приємно, коли твої гравці і за золото б’ються, і потрапляють до вищої ліги і прагнуть виступати у Суперлізі. Це вдвічі приємно. Усі ми хочемо, щоб люди потрапили до основної команди.
- Коли команда такий тривалий час йде без поразок, інтерес до гри вона не втрачає?
- Кожний тур у нас різний. Там Клевзуник задіяний у вищій лізі. Ми їдемо без нього граємо. Там хтось випав, хтось захворів, різні ситуації, різні зали, різні суперники. Ви ж знаєте, як на лідерів чемпіонату налаштовуються. Усі хочуть довести, обіграти. Тягар відповідальності великий. Ми не будемо порівнювати з НБА. З Голденстейт. Але все одно напруга присутня. Мети нема вигравати усе без жодної поразки. Навіть, якщо програти – чи зможемо зробити висновки, не зупинитися і піти далі.
- Ви згадали НБА. Ваші хлопці слідкують за перебігом баскетбольних подій за океаном?
- Так, минулого року ми дивилися разом серії плей-оф. Заходили до кафе, брали сік, сідали і разом дивилися фінальну серію Клівленда з Голденстейт. Вони дивляться, теж вчаться. Але це далека перспектива – головне, щоб вони були гарними гравцями і людьми. Сприймали інформацію. Слухали тренерів і йшли далі.
- Як щодо "слухати тренерів"? У 16 років у хлопців з’являються дорослі запити. На них дівчата заглядають – таких струнких, високих і спортивних.
- Ми стараємося пояснювати, допомагаємо розставляти пріоритети. Зрозуміло, з’являється перше кохання, зустрічі, побачення. Якщо хтось не може це правильно поєднувати, тоді йому доведеться з чимось розлучитися – або ж баскетболом, або ж...
- З дівчиною?
- Так, я так вважаю. Або ж дівчина має розуміти хлопця, що це його майбутнє, його кар’єра, його благополуччя. Вона має це розуміти і цьому сприяти. А якщо дехто не може з цим впоратися, доведеться з чимось попрощатися.
- Ви згадували, що хлопців з усієї України збираєте. Як у вас селекція відбувається, на особистих контактах?
- Тренерів знаємо. Зустрічаємося на фіналах, на турах, переглядаємо гравців, хтось сам виходить на нас. Гравці чи батьки. У нас ще цим займається головний тренер з резерву Усенко Віталій Анатолійович. Бренд Хіміка відомий, команда регулярно грає у єврокубках, і по різному виходить, хтось звертається, телефонує, з кимось ми контактуємо. Ми відкриті для діалогу. Завжди йдемо на зустріч. Влаштовуємо перегляди. Ось зараз закінчиться сезон, будемо робити комплектацію по 2000-му, по 2001-му року. Влаштуємо для хлопців тижневі збори і будемо передивлятися.
- Тобто, навчальний рік закінчиться, а баскетбол триватиме для усіх цих хлопців.
- Клевзуник, Шавгаров і Шорсткий готуватимуться зі збірною до чемпіонату Європи. Решта закінчать школу, відпочинуть, а може ще у школі будуть тренуватися. І після відпочинку 15 липня ми розпочнемо перші збори у Южному. Тут умови відмінні – посочок, море, тижня два-три тут, потім прагнутимемо вирватися у Карпати. Щороку туди виїздимо, там вже більше залів буде. Це вже буде ближче до початку чемпіонату. У мене ще 2001-й рік виступатиме цього року у фіналі. У Топ-8 точно пройдемо, і 2002-й рік. То ж, є з ким працювати. Щодня по три – чотири тренування. Я ще у школі працюю, бо тут є зал. У школі Миколи Гузика. Це авторська експериментальна школа, відома вже в Україні, і тут в учнів теж створені усі умови, щоб вони тренувалися. Розклад складається для них. 10-й спортивний клас. Три перших урока, потім ранкове тренування, потім знов заняття і тренування.
- Вам, як тренеру, подобається працювати з дітьми?
- Є задоволення, є віддача, є чудові можливості. Забезпечення, зарплата у баскетбольному клубі дозволяє працювати і є бажання вчити, віддавати знання. Якщо я бачу маленьку дитину, здібну, талановиту, я не пройду повз. У мене три команди грають у чемпіонаті України у фіналах різних вікових груп, але я ще набрав 2007-2008 роки. Бачу у школі пару талановитих дітей і під них формую команду. Вони у мене тренуються два рази на тиждень. У вихідний ми збираємося і граємо. Три на три, чотири на чотири. Мені це дуже подобається, і це для них безкоштовно завдяки нашому спонсору - Одеському припортовому заводу і його директору Валерію Горбатку. У Школі ми робимо під дітей розклад, клуб усім забезпечує. Головне, щоб хлопці розуміли, про що ми говоримо. А з малечею – граєш з ними, на їхній рівень опускаєшся, вони тебе розуміють, і коли бачать, що ти щодня разом з ними, потім формується команда найменших, поті вже підтягуються діти з інших регіонів. Дітей не можна дурити, вони добре відчувають кривду, несправедливість. Якщо ти пару раз їх кинеш, або обдуриш, потім важко відновлювати стосунки. Авторитет виникає тоді, коли з душею і з добром ставишся до них. Коли є розуміння, контакт, тоді і працюється легко.
- Тобто ви з ними, і як тренер, і як педагог-вихователь?
- Я міг піти зі школи, але тут простіше набір дітей робити, це по-перше. По-друге – тут зал є сучасний. У нас бракує у місті залів. Чотири школи у місті – одна без спортзалу, Палац спорту завжди зайнятий, бо Суперліга два тренування, волейбол два тренування, туди фактично не пробитися. Є старий зал у Будинку культури, там теж спартакіада заводу проходить. Тому є зал, є діти, є набір і відбір потім. Тому мені так простіше. Так, це навантаження, щодня без вихідних, 5-6 уроків, 3-4 тренування, а у вихідні, як правило, змагання. Але не потренуєшся трохи з дітьми і вже починаєш сумувати. До літа, до відпустки доживаю, я потім два тижні відходжу. Але потім знову починаю сумувати за баскетболом. Зараз квітень, тут за туром, тут півфінал, там фінал. І таке напруження на фінішній прямій є. Але вже звик. 20 років у школі і у клубі. Починав, ще не було БК, був ФСК Хімік. Вже працює сарафане радіо, батьки приводять дітей, а батьки ще ті, хто у мене колись тренувався.
- Хтось з цих дітей досягнув результатів?
- Можу назвати серед своїх вихованців Кліма Артамонова, Іванчевський Олександр. Не з перших кроків. але взяв до себе Волчанова, Прокопенка. Вони теж заграли на високому рівні. Як кажуть, далі буде.
