_pictogram.svg.png)
Головний тренер команди Рівненщина Марина Максимчук розповідає про своїх дівчат, що посіли друге місце у чемпіонаті ВЮБЛ (2003р.н.). У фіналі її підопічні поступилися київській команді ДЮСШ-3 "Багіра" 42:59.
- Київ у фіналі показав дуже гарну гру - швидку, потужну. Вони показали, що вони господарки і хочуть виграти фінал, від початку, з самої першої гри. Не можу сказати, що ми поступилися технічно. Трохи зупинилися, стали грати на лідера. Лідер не міг забити цей м’яч у кільце. Вони допомагали, підстраховували, але ніхто інший не взяв на себе гру. Київ молодець, вони показали гідну гру.
- Хто у вас лідер?
- Катерина Ящук, номер шість.
- Що можна сказати на захист ваших дівчат?
- Ну, можливо, вони розслабилися. У тому році були треті, а цього року вже другі. Піднялися на одну сходинку вгору і можливо не повірили у себе. Можливо так, адже до цього грали дуже гарні ігри з Києвом. Не повірили у себе. Можливо, моя помилка була у захисті, можливо, трохи по іншому треба було поставити захист. Ми не є настільки слабші, ми теж потужна команда. Не підібрали м’яч. Це теж важливо. За рахунок цього, бачите, вони побігли, за рахунок цього вони вибігали у відрив дуже багато.
- Після матчу ви спілкувалися з корифеєм тренерського цеху Валентином Мельничуком. Щось з ним обговорювали?
- Так, він давав мені поради. Це людина заслужена, її не можна не слухати. Він мені сказав правильні слова, що ми самі собі заважали у нападі, свого гравця ставили в зону і цим допомагали команді Києва захищатися. Якби стали ширше, можливо було б більше місця для входу. От на цю помилку він нам вказав.
- А ви у цьому сезоні вигравали у Києва?
- Так, ми вигравали у Києва двічі. У Франківську – плюс два, вдома виграли багато – 22 очки. І програли мінус чотири і мінус п’ять. І це програли сімнадцять. Три гри за рік ми їм програли, дві гри виграли.
- Що тепер далі? Дівчата засмучені.
- Завжди, знаєте. Так. За третє місце ти виграєш матч. Перебуваєш на підйомі. А срібло – програли. Та як би там не було, вони молодці, вони стали другі, виступили краще, ніж минулого року. Це добре. Але програна гра, тому емоції не зовсім радісні, можливо не такі, які б хотілося.
- Як ви у Рівному збираєте дітей до баскетбольної секції? Бо у Києві, кажуть тренери, дівчат збирати важко, щоб зацікавити їх баскетболом.
- Я не скажу, що у нас важко. У нас потужна спортивна школа. Потужні гравці. У нас усі вікові групи є. Усі набрані. У нас у цьому році 5 команд грають у ВЮБЛ, і усі 5 у фіналі. Звичайно, ходимо по школах, вибираємо. У нас волейбол пляжний – основні конкуренти наші. Але тим не менше, діти є, ми ходимо, весь час добавляємо. От на фінал нова дитина приїхала. Постійно укріплюємося, шукаємо, обласні змагання проводимо, чемпіонати області. Дивимося, що у нас є у районах. Тобто вибір дітей є. Ми працюємо над цим і тренери працюють на наборі. Я сама набираю. Ходимо по всіх школах. Проходимо за рік шкіл 15-20.
- А коли вони вже відчувають смак гри, коли поїздки починаються, тоді вже їх не відірвати, так? Чи хтось кидає?
- Звичайно, є такі випадки, що кидають. Не тільки баскетбол, напевно всі секції кидають дівчата. Трошки з ними складно. У них проходить такий період. Десь вони відволікаються від спорту, дорослішають швидше за хлопців, 7-8 клас – це такий переломний момент. Але я думаю, що у мене вже залишилися у команді ті, хто здався. Як кажуть, хто здався, той здався. Залишилися ті люди, які живуть баскетболом. Які тренуються, які їздять на збори. Батьки повністю всі підтримують. Тому уже така команда зформована і баскетбол для них – це все. Вони дивляться баскетбол. На всі змагання старших вікових груп, дорослої жіночої ліги – на всі змагання вони ходять. Неважливо – субота, неділя. Вони всі присутні. Це говорить про те, що їм цікаво. Вони дивляться, що треба зробити, щоб попасти у дорослу команду. Чи подивитись на команду Динамо Київ. У захваті вони від команди Одеси дорослої. Ми їх завжди водимо – усі вікові групи на змагання дорослої команди. Жінок, чоловіків. Жінок особливо, чоловіків теж. Вони дивляться, що треба робити, щоб попасти до команди вищої ліги, чи що треба досягти, коли була гра Україна – Сербія. Вони теж, команда, їхала з туру і спеціально заїжджала, дивилася. Всі діти дивилися. Ми зустрічалися, одночасно дивилися на екрані цю гру. Потім обговорювали – якими треба бути, щоб потрапити до збірної України національної. Діти дивляться, переживають. Це говорить про те, що вони люблять баскетбол.
- Багато з дівчат, кого запитуєш, мріють досягти рівня гри Аліни Ягупової і поїхати грати за кордон. У вас та сама картина?
- Теж хочуть бути схожими на Аліну Ягупову. Те ж вона їм найбільше подобається, у загальному. Хоча я вважаю, що і інші гравці збірної України дуже цінні. Є на кого дивитися, є з кого брати приклад. Не тільки з Аліни Ягупової. Можливо фізично слабших гравців, але технічно сильніших гравців. Є до кого нам тягнутися.
