_pictogram.svg.png)
Голова Чернівецького осередеку ФБУ Микола Попадюк розповідає про стан баскетбольних справ на Буковині, яка не вирізняється високими результатами але має традиції. Чи можна їх примножити?
- Колись була прекрасна команда жіноча, яка виступала у першості СРСР. Вона називалася СКА Львів, одна система була військова, але тренувалися і грали вони саме у Чернівцях. У нас проходив чемпіонат СРСР серед жіночих команд. У нас були гарні гравці - це і Геря, який грав за Будівельник, і Мірча Кожелянко. А такий тренер був – Кручняк, один з друзів Гомельського. Зараз ми граємо восьмий рік у першій лізі – команда "Західний регіон". Десь три роки ми виходимо у фінал. Як кажуть, зірок з неба не хапаємо, але дотягуємо до фінала. Ми вийшли на такий рівень, що зараз 90% гравців – це вихованці буковинського баскетболу. Тільки два запрошених. І паралельно грає юнацька команда дівчат у ВЮБЛ.
- Де ви черпаєте кадри?
- Якщо у першій лізі грали 60% місцевих вихованців, і були такі, що жили у Тернополі, Франківську, але приїздили і грали за нашу команду, то зараз ми маємо тільки два запрошених, усі інші наші.
- Тобто у школах грають у баскетбол?
- Ми місто свого часу розділили на зони – Південь, Північ, Захід, Схід. Кожна школа входить у якусь зону. Переможці зон з`ясовували стосунки між собою, а члени їхніх команд вже могли йти до ДЮСШ і на цій базі формувалися команди для чемпіонату ВЮБЛ. Наші хлопчики два роки поспіль грали у цих змаганнях, але, нажаль, фінансування не було, тому зараз не грають.
- Батьки мають фінансувати у такому віці. Знаєте, як практикують?
- Так, але при цьому мають бути серйозні ентузіасти-тренери, яким батьки повірять. Бо є випадки, що батьки дають кошти, але вони не туди використовуються, і дітки не дають той результат, який хотілося б. По тренерах проблема є. Але зараз по шкільному віку три тренери проявили себе. І у дівчат тренери хороші, але не настільки, щоб говорити про щось вище.
- Які перспективи розвитку баскетболу у Чернівцях?
- Не дати розвалитися тому, що напрацьовано. Говорити на сьогодні про якісь серйозні плани було б смішно, і сказали б, що ця людина реально не може оцінити ситуацію. Якщо буде економіка підніматися, кожний українець сам буде розмовляти українською мовою і отримувати гідну зарплату. А його батьки відповідно пенсії, він буде пишатися, що він українець. А зараз ти їдеш за кордон зі своєю зарплатою у 20 даларів і відчуваєш себе українцем.
- Не будемо про сумне.
- Звісно це тимчасово, Україна – потенційно сильна держава і я 100% переконаний, що у нас буде набагато краще.
- А зараз і Палацу спорту у Чернівцях немає.
- Так. Ще наприкінці розпаду Радянського Союзу одне з електронних підприємств у Чернівцях розпочало будівництво гарного Спортивного комплексу, але це підприємство наказало довго жити і тепер маємо довгобуд. Для того щоб цю пам`ятку спорту довести до ладу, треба її спочатку зруйнувати, а потім побудувати нову. А щоб зруйнувати, для цього треба ще більше коштів. Там планувалися два плавальні басейни, спортивний зал на п`ять тисяч глядачів, менші тренувальні зали, роздягальні, офісні приміщення.
- Де ж тоді грають, у школах?
- Ні, у нас є гарний спортивний комплекс "Олімпія". Міська Рада свого часу закупили баскетбольні конструкції, що пересуваються, а так більшість займаються у спортзалах навчальних закладів. Така тенденція, що більшість залів здають в оренду комерційним структурам.
- А як же інакше?
- Як раз коли змагання, там ганяють шкіряного прокуратура, міліція, покращують свій фізичний стан. Усе платне, хочемо ми того, чи ні.
- У прокуратури гроші є.
- З власних коштів сплачують, але звідки вони беруться, то вже інша справа.
