Борис Рижик: вчитися ніколи не пізно

 Українського суддю Бориса Рижика включено до списку арбітрів, що обслуговуватимуть олімпійський баскетбольний турнір на Іграх у Ріо-де-Жанейро-2016. Суддя розповів, як він опинився у цій компанії.

- Інформація про те, що вас знову обрали для обслуговування матчів олімпійського баскетбольногот турніру виявилася для вас несподіваною?
- Відверто кажучи, перший раз, коли я отримав призначення на Олімпіаду (Ігри у Лондоні-2012 – ред.), емоції переповнювали мене. А зараз? Я не скажу, що потрапити на олімпіаду – звична справа. Але і до стелі я не стрибав. Потрапити престижно. Не скажу, що я сильно був схвильований цією звісткою. Але радий, звичайно ж. Переконався у тому, що я у списку лише після того, як побачив листа.

- Який мінімум потрібен, щоб потрапити у цей список 33-х?

- Ви знаєте, дійсно, у списку 33 судді, але завжди існує політична доцільність. Не можуть бути усі 33 з Європи, або з Америки. Мають бути з усіх частин світу, але з Європи, зазвичай, більша частина списку. Цього разу у ньому 11 суддів зі Старого Світу. Тобто, потрапити треба було не у 33, а в 11. І це, звісно, ускладнювало завдання. Потрапив – і це добре. Треба судити кваліфіковано. А ще правильно себе поводити, спілкуватися, представляти себе і країну.

- Для спілкування достатньо знання баскетболу, іноземної мови і бути комунікабельним, так?

- Так, англійська мова має бути безпроблемною. Те що потрібно знати правила – це взагалі не обговорюється. Комунікабельність – теж важливо. Усі з топ-групи тебе визнають за свого.

- Як часто ви обслуговуєте поєдинки серйозного рівня. Адже для потрапляння у список потрібно бути на очах тих, хто його складає.

- Абсолютно правильно. Давайте відновимо хронологію. На Євробаскет-2011, який проходив у Литві, я не потрапив. Від України там працювали двоє інших суддів. У 2012-му році я потрапив на Олімпіаду до Лондона, роком пізніше обслуговував Фінал Чотирьох Євроліги. У 2014-му я знову потрапив на Фінал чотирьох і судив фінал. І працював на Чемпіонаті світу-2014 враховуючи фінал. У 2015-му році я судив фінальну гру Євробаскета. Ось такий доробок. Я не люблю вихвалятися, але список змагань, на яких я працював протягом останніх чотирьох років говорить сам за себе. Ці матчі і дали підставу розглядати мою кандидатуру тими, хто приймає рішення. Тому у маєму багажі з`явиться ще одна Олімпіада.

- Є приклади, коли з топ-обойми судді з тих чи інших причин випадають?

- Є звичайно ж. Найбанальніше, що може бути – травма. Конкуренція велика, і якщо ти не в обоймі місяців зо два-три, чи з півроку, то є люди, які тобі дихають у потилицю, і їх дуже багато.

- А якими можуть бути травми у суддів. Це ж не гравці?

- Суддю може спіткати будь-яка травма. Фізично ми маємо бути готовими, ну я не скажу, як гравці, але теж нівроку. У гарній формі маємо бути. І у нас нема тренерів з фізпідготовки, масажистів, терапістів... Нікого. Ми самі по собі. І це ще одна проблема. В НБА по-іншому, і в Іспанії теж. Там у людей є страховка. Тому ми самі несемо за себе відповідальність, а травма може бути будь-яка. Адже кількість ігор у сезон значна – ми судимо скрізь, в Україні, у Євролізі, ту ж саму Лігу-ВТБ обслуговуємо, інші турніри ФІБА. Плюс до цього влітку судимо молодіжні турніри – чемпіонати Європи, світу. Ось тепер Олімпіада. У нас, за великим рахунком, нема часу на відпочинок. Треба постійно бути у формі, у тонусі, для цього треба тренуватися.

- Якщо у вас стільки матчів приходиться на сезон, потрібно додатково ходити у тренажерний зал чи намотувати кола стадіоном?

- Хто бігає, хто плаває, хто грає у баскетбол чи теніс – але це має бути регулярно. 

- Підготовка суддів до Олімпійських Ігор відбуватиметься централізовано?

- Ви ж самі знаєте – усе вдосконалюється. Щороку. І зараз ми підписуємо папери, що ми беремо участь у тримісячній підготовці. А нас буде тренер, який координуватиме нас дистанційно. Кожні два тижні будемо складати тестування. Я ще цю програму досконально не вивчив, оскільки документи отримав напередодні, але знаю, що це буде непроста програма. Вони надійшлють спеціальний годинник, який маєш право носити тільки ти. Потім ти у цьому годиннику бігаєш тестування. Хтось інший не може за тебе скласти. Зараз вже сучасні технології надурити складно. Підготовка тримісячна, раз на два тижні складатимемо тестування.

- Вам надійшлють цей годинник поштою?
- Мене ним забезпечать. Я у ньому складатиму тестування тут, а потім, знов таки у цьому ж годиннику, складатиму тестування там. І вони потім співставлять мої результати.

- І отримають підтвердження, що це складав саме той Борис Рижик, який бігав у Києві, і тепер тут, у Бразилії.

- Саме так. Скажу, що на чемпіонат світу ми також готувалися 2 місяці. Здавали тестування дистанційно, але без годинників. А тут три місяці.

- Ви складатимете тестування за розкладом?

- Так. Вони прийшлють інформацію. Скажімо, 18 травня мусите скласти тестування, потім, умовно, 31 травня.

- У суддівській топ-обоймі дружні стосунки чи місце для заздощів також залишається?

- Не без заздрощів, звичайно ж. Інша справа, які це заздрощі? Є білі, а є чорні. А на рахунок того, чи спілкуємося ми? У Європі я знаю усіх суддів. І мене теж знають. У Євролізі їх порядка ста людей.  У ФІБА – 300-400 загалом. З інших континентів звичайно ж ми знаємо одне одного, але кожні чотири роки вони міняються, і там складніше встановити контакт. Але це не проблема. Олімпіада починається 6 серпня, а приїзд – 28 липня. Попереду будуть ще вісім днів, знов таки буде якийсь семінар, начитка, інструкції, під час цих заходів роззнайомимося. Вважаю, це не є проблемою.

- Українські судді вас вже вітали?

- Так. Отримував привітання.

- Ну, тут хлопці з радістю до вас ставляться.

- Я ж кажу, є білі та чорні заздрощі. Але це робочі моменти.

- Коли тебе включають у такий список – це є свідченням визнання?

- Так, це важливо. І мені приємно, не приховуватиму, коли люди в інтернеті чи медіа пишуть: наш суддя поїде на олімпіаду! У когось це мрія життя, а вона не здійснюється, а у мене вже будуть другі Ігри. Але це життя, і це нормально. Хто кращий на сьогодні, той і гідний цього.

- У цьому списку є пару суддів зі США. Вони обслуговують матчі НБА?

- Так. Одного з них я знаю дуже добре. Я з ним судив чвертьфінальну гру Чемпіонату світу-2014. Стів Андерсон – дуже приємний хлопець і суддя прекрасний. Я з ним познайомився на чемпіонаті світу вперше. Але буквально за дві години з моменту знайомства у мене було таке враження, що я з ним знайомий вже років 10. ми однією мовою розмовляємо. Маю на увазі не англійською-українською, а взагалі. Розуміння ситуацій спільне. І таких людей буде на Олімпіаді 99%. Я більш ніж впевнений.

- А у вас не з`являлося думки щодо того – як би я працював в НБА?

- За усю історію НБА матчі цієї ліги судив лише один американець. Та й той протримався лише півроку. Потім з ним не поновили угоду. Туди потрапити іноземцю фактично неможливо. Там суддя має бути американцем. Я був у таборі, до речі, перед Олімпіадою-2012, в Орландо, у таборі НБА. Є табори для гравців, а цей був для суддів. І туди запрошують суддів з іншого світу, я потрапив до цього списку.

- Гості з того світу.

- (Посміхається). Гості з того світу, так. Досвід був незабутній. Просто інша гра. Там усе робиться для глядачів, грають здебільшого один в один. Максимум пікенрол. У нас більше комбінаційна гра. І рахунок, ви самі бачите, він в НБА більший. Там більше грають на глядача. Але баскетбол залишається баскетболом. Ми судили команди НБА, нехай зірки у них і не грали, але ті, хто виходить на майданчик у цій лізі, грали. І баскетбол залишається баскетболом. Я думаю, я б там гіршим так точно не був (посміхається).

- Є інформація, що одним з секретів вашого успіху є наявність вдома двох телевізорів.

- Це дійсно так. І часом навіть дружина чи сім`я не дуже задоволені, але що є, то є. Що більше дивишся, тим більше аналізуєш, більше досвіду отримуєш, Вчитися ніколи не пізно.

- Коли, скажімо, ти обслуговуєш матч у Палаці спорту, фінал Кубка України. Ти не вчишся, а працюєш?
- Вчишся тоді, коли аналізуєш. Коли дивишся відео матчів, особливо своїх матчів, тоді вчишся, на своїх помилках особливо.

- Без проблем вдається переключатися з матчів Чемпіонату України на Євролігу, скажімо?
- Це складно. Особливо, коли перехід відбувається з більшого на менше. Якщо "звідти" на "сюди" - дуже непросто переключитися. Тут судити складніше – технічний брак, підготовка баскетболістів тут слабша, тому у судді роботи більше. Більше порушень, більше фолів, пробіжок тощо. Тут гравці технічно менш підготовлені, тому тут судити складніше.

- Ви б виділили, яку команду в Україні простіше чи складніше судити?

- Ми готуємося до кожної конкретної гри. Аналізуємо команди, що тут, що там. У євролізі перед грою у нас є передігрова нарада. І ми аналізуємо команди, тренерів, гравців, готуємося до кожної гри окремо. Тому б я відразу не сказав, кого простіше чи складніше судити. У кожній команді є гравці, за якими потрібно пильнувати особливо.

- Ну, скажімо, є Хімік та Інфіз, Кривбас чи Волиньбаскет, чи судді некоректно говорити. Кого простіше судити?

- Не в тому річ. Нема у мене проблем, кого судити.

- Ну ось у лютому ви судили фінал Чемпіонату Києва серед юнаків. Кого простіше судити – дорослих чи дітей.

- Дорослих, звичайно ж, цікавіше, хоча з дітьми був незабутній досвід суддівства. Відверто кажучи, я забув, коли востаннє дітей судив. Востаннє перед матчем, що ви згадали, судив дітей наприкінці 90-х, на початку своєї кар`єри. Але усі діти з часом стають дорослими.