_pictogram.svg.png)
Вже ушістнадцяте Асоціація спортивних журналістів України визначила лауреатів спортивного року. Серед них, у номінації "Найкраща спортивна книга року" виявилися столичні журналісти Анатолій Волошин та Ганна Шпак. Вони є авторами праці "Володарі баскетбольних кілець"
- Пане Анатолію, скільки років пішло на те, щоб ви об'єднали вашу інформацію у велику баскетбольну книгу. А це, як бачимо, майже 500 сторінок!
- Робота над книгою триває дуже довго. Можна сказати, від перших дотиків до м'яча. Бо герої цієї книги, наприклад, Віталій Кав'янов чи Микола Баглєй, я з ними ще грав. Це було в далекі 50-ті роки. Навіть раніше. Ми вчилися разом в одній школі. Потім у наступні роки я пізнавав гру та гравців вже не як початківець-баскетболіст, а як журналіст. Я багато працював у спортивних виданнях і багато спілкувався з героями цієї книги. А вже практично сів за книгу, коли були готові матеріали про інших баскетболістів останнього покоління. Ця книга закінчується на баскетболістах "Будівельника" початку 90-х рр. А початок цієї книги ведуть баскетболісти Одеси – родоначальники українського баскетболу. Спеціальний нарис цієї книги присвячений баскетболістам Одеси.
- І оскільки ви навідміну від ваших друзів, з якими грали у баскетбол, вмієте трохи краще формулювати думки і виплескувати їх на папері, то ви і написали цю книгу. Так?
- Ми писали разом з Анею Шпак з газети "Команда". А чому ви дивуєтесь? Я фаховий журналіст, багато років працював у спортивній пресі. Крім того, 10 років керував пресс-центром Міністерства охорони здоров'я. Тобто у мене стаж великий. А спорт – це те, чому я віддав своє життя. Навіть сьогодні, у 80 років, я продовжую любити баскетбол, ба вважаю його спортом №1.
- Героїв книги виділяти некоректно, але усе ж таки хтось припав вам до душі найбільше?
- Усі вони особистості. Але я важаю найкращим баскетболістом України усіх часів Миколу Баглєя. Такого баскетболіста, обдарованого, технічного, з такою ходою, з таким кидком, з таким характером – я не знаю такого іншого гравця. Це кошача хода на майданчику, неперевершена техніка. Крім того, він ніколи ні з ким не сварився. Поважав усіх, і його поважав увесь Радянський Союз.
- Ну а зараз же, бачите, наймайстерніші гравці виступають на батьківщині баскетболу, в Америці, чи прагнуть там виступати. От де він спорт №1.
- Звичайно, там традиції, там культура, там ставлення до баскетболу, там баскетбол – це життя. Там немає такого хлопчика чи дівчинки, які б не грали у баскетбол. І там не тільки держава, а й люди піклуються про баскетбол. Бо вони розуміють, що це вид спорту, який усе абсолютно розвиває. І особистість, і фізичні властивості людини.
- Ви описували своїх героїв не лише, як спортсменів?
- Звичайно. У баскетбол грають особистості, і кожна з них у цьому житті пройшла певний шлях. У всіх він був різний. В одних трагічний, в інших – щасливий, більш вдалий. Чи вдалося нам це відобразити, показати характери людей – вирішувати читачеві.
- Де ви шукали такий пласт інформації, спробуй знайди на 500 сторінок?
- Я сам знаю всіх, з усіма знайомий, у дружніх контактах. А крім того, коли баскетболісти зустрічаються, завжди розповідають цікаві історії один про одного. Усілякі випадки, де щось з кимось трапилося, і я мотав на вуса.
- І ви, мов той Джек Лондон, занотовували у себе на колінках ці історії і так складали пазли.
- Маю сказати, що я не записую нічого. Я все тримаю у голові, бо пам'яттю Господь не обділив. Добре пам'ятаю шкільні роки, молоді роки, людей з ними пов'язаних. Мені тільки сісти до комп'ютера і початти, як той дятлик, клацати.
