_pictogram.svg.png)
На Олімпійській базі у Кончі-Заспі розпочалися тренувальні збори чоловічої кадетської збірної України до фіналу чемпіонату Європи. Під орудою Андрія Харчинського займаються 15 кандидатів до лав команди U-16: Моісей Ким, Євген Сорочан (м. Дніпропетровськ), Денис Клевзуник, Віталій Шорсткий, Ілля Шавгаров (м. Южне), Дениз Севим, Сергій Скира (м. Одеса), Володимир Кващук, Денис Бобчук (м. Київ), Ігор Сергеєв, Богдан Степанченко (м. Полтава), Антон Васільєв (м. Маріуполь), Богдан Степанов, Данило Маляренко (м. Краматорськ), Богдан Безнощенко (Латвія). Запасні: Денис Бачурін, Костянтин Прокопенко (м. Черкаси). Завдання тренера – обрати 12 найкращих, які 28 січня вирушать з ним до Туреччини
- На даному етапі команда зібралася для підготовки до турніру у Туреччині. Це щорічний турнір U-16, своєрідний мінічемпіонат світу. На ньому завжди бачимо сильний склад учасників. Цього року запросили Україну. Певно розцінюють нас, як сильних суперників у спарингах. Зібрали команду, надали нам 9 днів підготовчого періоду. Переглянемо хлопців, визначимо склад у 12 гравців, 28 січня вилітаємо до Туреччини. Мета – відіграти перші п’ять ігор, вийти з групи, а далі вже боротися за призові місця.
- Це проміжний турнір?
- Так, це проміжний турнір. Його ми розглядаємо, як етап підготовки до чемпіонату Європи. У нас дивізіон B, і головне завдання збірної – боротися за перші три призових місця, які дають право підвищитися у дивізіон А. Чемпіонат Європи у кадетів не має відбірного турніру і відбудеться у серпні.
- Скільки гравців ви викликали на збори?
- У Кончі-Заспі тренуються 15 хлопців, ще два мають під’їхати, зараз вони змагаються у чемпіонаті ВЮБЛ і приєднаються до нас 25 січня. 15 зараз тут, двох гравців я переглядаю, вони 24 січня поїдуть у свої клуби, а ті двоє приїдуть. 28 січня дванадцять гравців вирушать до Туреччини, три повернуться додому.
- Завдяки яким якостям цим гравцям вдалося потрапити до лав збірної?
- Я ставлю у пріоритет – бажання. Найважливіший чинник – бажання потрапити до збірної. Воно не обговорюється. Є талановиті діти, але ставлення у деяких – не можуть розставити акценти. Приїхав сюди – маєш робити, що тобі кажуть. Тренери тут - досвічені люди. Вони знають, як у стислі строки зробити результат. Якщо хлопець нас почув, можна втілити його бажання на майданчику у дію і отримати результат. Якщо ні, то витрачати час, щоб гравець побайдикував, відчув себе збірником, одягнув форму тренувальну і поїхав, хизуючись, що він був у збірній – нічого не вийде.
- Як потім ви стискатимете список команди з 15 до 12 гравцв?
- Це завжди було найважче. Будемо дивитися на хлопців у тренувальному процесі. Тут навіть не вгадаєш. Тільки інтуїція. Інтуїтивно можна відчути, інколи приїздиш на чемпіонат Європи. Один тренер не розуміє, навіщо взяли гравця, інший не зрозумів, а той гравець потім взяв і зробив гру. Точково. Буває таке. Це інтуїція. У мене в усякому разі так. Є достатньо рівних виконавців на одній позиції, які грають приблизно однаково. Може хтось краще забиває, хтось краще захищається. 9 ігор Чемпіонату Європи – відрізок дуже довгий. А стабільності у 16-тирічному віці, повірте мені, її досягти дуже важко. Можна відіграти одну-дві гри на характері, відіграти 9 ігор дуже складно. Тому потрібно у першу чергу згуртувати команду, створити монолітний колектив. Тоді буде все гаразд.
- Ці юнаки однією командою ще не грали?
- Вони були в одній команді. У грудні був турнір у Білорусі, і на ньому виступали 12 хлопців, які і тут є. Як кажуть, зіграли з листа і виглядали однією командою від самого початку. Я був здивований, навіть лікар, і команда була здивована. Видали результат, не було ані конфліктів, розборок внутрішніх. Знаєте, буває між дітьми – хто кращий, хто ковдру на себе тягне. Такого не було. Поїхали, зіграли, приїхали. Дещо здивували, напевно, усіх тут. Бо ж обіграли литовців. Зараз збірну потрібно зформувати, максимально наблизити її до того складу, який гратиме на Євро. На турнірі нашими суперниками на першому етапі будуть господарі – турки, Чорногорія, Аргентина, Франція, Сербія. Рівень баскетболу у цих країнах представлення не потребує. Це сильні суперники. Тому якщо вийдемо з групи, це вже буде досягненням. І хотілося б повести туди ту команду, яка і буде готуватися до Чемпіонату Європи.
- Як потрапили до збірної хлопці з Южного, Києва, зрозуміло. А як у ній опинилися юнаки з Краматорська. Це ж проблемний регіон зараз?
- Проблемний, так. Але ми, сьогоднішні тренери, теж колись грали у баскетбол, і спілкуємося з тренерами з тих регіонів. Там є також здібні діти. І потрапляння до збірної – це для них промінчик, можна сказати. Шлях у світле майбутнє. Опинитися тут, не сидіти там, зараз епідемія грипа у Краматорську, вирвалися сюди діти, побудуть тут, потренуються, чогось навчаться, побачать, що можна прагнути чогось. До Києва перебратися, потрапити до якихось клубів. Знов таки, збірну можна розцінювати не лише, як підготовку. Десь ти тут показався, є федерація, є люди які приходять, дивляться, інтерв’ю прочитають врешті решт. Побачать, що є перспективні діти, можливо вони зацікавлять тренерів клубних команд. Чи не так? Це ж усі речі абсолютно реальні. Коли з’являються розширені списки у Федерації, вони стають надбанням громадськості. Можна прочитати, можна зрозуміти, що дитина на олівці у тренерів збірної. І якась перспектива у них є.
- Скільки часу ви вже працюєте з цією командою?
- Це мої другі збори. На початку грудня на турнір до Білорусі возив я і зараз це другі збори.
- Відтак у вас вже є гравці, на яких ви можете покластися. Їхні прізвища можете назвати?
- Покластися можу, прізвища назвати не можу. Не хочу. Не треба, поки що зарано. Давайте ми укомплектуємося, без травм відіграємо, почнемо … увійдемо до європейського циклу цього, підготовчого, потім вже… Я думаю, вони самі здогадуються. Ті, хто тут бере участь у тренувальному процесі, вони і так знають свої позиції. Головне планку не занижувати, а підвищувати. По прізвищах я можу назвати усіх, вони усі гідні того, щоб іх називати лідерами, щоб на них покладатися. Тільки про це сьогодні на тренуванні говорили.
- Загальновідомо, що баскетбол – це спорт бігменів. Але у вас є і високі, і низькі хлопці. Рівні шанси стати збірником мають і ті, і інші?
- Справа у тому, що два високих саме і мають під’їхати з Черкас. Тому зараз пріоритет трохи на маленьких. Полтавські діти і краматорські саме задню лінію тут представляють. Зараз саме вирішуємо, як створити конкуренцію на задній лінії. Для того, щоб люди трохи розуміли, що на одне місце має бути не він один, незамінних нема, чотири-п’ять людей на одну позицію, тоді буде якась конкуренція. Великих у нас поки що одиниці і вони у нас на вагу золота. Але відповідальності з них цей чинник не знімає. Вони мають усвідомлювати – у команду ще треба пробитися. І дуже сильно захотіти пробитися.
- У чому ви знаходите переваги роботи з дітьми? До цього з дорослими працювали?
- Максимально дорослі гравці – це були вісімнадцятирічні. І дублюючий склад, але це було давно.
- Дублюючий склад якої команди?
- Дублюючий склад БК Київ. Знов таки, у тому складі були вісімнадцятирічні юнаки – Липовий, Сандул, Тищенко, Отверченко – імена досить відомі. Тим етапом можна пишатися. А що стосується юнаків – по-перше, коли ти з ними працюєш, це завжди приносить плоди. Такої концентрації, яка є у збірній, і у тренувальному процесі, не завжди тренерам клубі вдається досягти. Тому що у кожному клубі дорослі найкращі, і десь у збірній спустивши рукави працюють. А тут, відпрацювавши три місяці, два з половиною у збірній, вони приїздять трохи іншими. Нехай вони зроблять крок у своєму баскетбольному розвитку через те, що здобули місце у збірній, приїздять у клуби, грають краще, треба віддати належне тому, хто організовує збори, збірні і тренувальний процес для юнаків.
- Ви жорстко слідкуєте за режимом – увімкни телевізор, планшет, лягай спати чи щось подібне?
- Я так розумію, якщо немає довіри… цей етап у нас у країні дещо раніше відбувся, з появою пристроїв. Було, ночами не спали через ігри, зараз це теж присутнє, але ви знаєте, ходиш по кімнатах, спілкуєшся, діалог приємно вести, можна пожартувати, можна поспілкуватися. Нема очей, які уставилися у телевізор чи телефон. Між собою спілкуються адекватні діти. А ще я сильно здивований – у цій збірній я фактично не побачив людей у навушниках. Знаєте, дуже модно зараз, ти спілкуєшся з людиною, а потім розумієш, що він тебе не чує. А тут такого нема. Якщо не бачать, то хоча б чують, вже приємно. Може вони вже переступили, це покоління вже просунулося вперед. Все одно ці шкідливі звички Заходу, якщо ми їх не переступимо… Ну, всі слухають музику, в НБА усі слухають. Вони без цього не починають, а вони для нас приклад. Напевно, хоч і не зовсім гарний, але ж приклад.
- Багато хто з цих дітей мріють потрапити до НБА? Чим молодший гравець, тим грандіозніші його плани?
- Плани грандіозні. Тому і кажуть, що час швидко летить. У 16 років ти перспективний, у 18 тебе призабули, а у 20 ти вже нікому не потрібний. І тільки через те, що вони не хочуть завищувати собі планку. Вони у 16 потрапили до збірної, а у 17 приходять такі ж самі, в жодному компоненті не додають. Хоча я не вірю, що тренери на місцях, у клубах не приділяють їм уваги. Усі працюють, усі хочуть, щоб він зростав і прогресував. Але, нажаль є, чи то особистий менталітет, чи якості якісь? Коли спілкуюся з гравцями, завжди кажу – будь-який тренер, через якого ти пройшов, дуростей не скаже, але ж хоча б з кожного потроху взяти. Знаєте, є зернятко інформації, якщо ти його вхопив, від кожного потрошку, ти пішов зростати далі. Якщо ти зробив вигляд – мені це не цікаво, я це і так знаю, мене про це вже казали, і робиш, як вважаєш за потрібне, роби. Але робити це може тільки дорослий гравець, який зформувався вже, і то не завжди. Для цього є тренер на лаві. Бо якби усі знали, що і як робити, тренерів не було б на тренерському містку. Уже б грали без тренерів.
- Кажуть, дорослі вже мають грати на результат, а діти ще можуть грати на перспективу. Так?
- Не згодний. Я не вірю, що у Європі не мотивують результатом. Можливо там тренувальний процес побудований так, що набагато складнішими є тренування. Усі елементи роблять під тиском, більше жорсткості, більше пресингу. Може у нас кліматичні умови інші, рівень життя інший… Якщо їм не ставити завдань і мети, то пояснювати, мовляв через два роки ти зміцнієш і гратимеш. Хто йому заважає зараз, якщо він фізично слабший, додавати у компоненті швидкості, у компоненті влучності, треба реалізовувати свої сильні якості. Якщо не здатний впоратися з людиною, ти шукаєш варіанти, як його обійти з іншого боку. Ось треба трохи більше розвивати свої якості, паралельно працювати над силовими, як належить. Не можна щось залишати заради того, щоб улюбленою справою займатися. То ж мету обов’язково ставимо, без неї неможливо.
- Коли тут готувалися до чемпіонату світу наші дорослі зірки, ми бачили – було більше конструкцій, щитів. Вам двох вистачає?
- Наші тренери вміють працювати і на двох щитах. Але ідеальний варіант – необхідна точкова робота. Ми прийшли до того, що на гравців у команді має бути більше тренерів, тому що один-два тренера все одно е охоплюють 15 людей. Все одно тренування перетворюються більше на командні, а не на індивідуальні. На цьому етапі підготовки, дітям, навпаки, треба приділяти більше уваги. Так, інтенсивність збільшувати, піднімати фізичні кондиції, але ні в якому разі не можна залишати поза увагою індивідуальну підготовку. Обсяг кидків має бути обов’язково, обсяг захисних вправ, обсяг роботи з великими. Якщо працювати з великими, значить решта команди має відпрацьовувати кидковий елемент на один кошик. Якщо десять працюють на одному щиті, а два на іншому, це не правильно. Тому хотілося б більше щитів, щоб спокійно, точково працювати по групах.
- Сподіватимемося, після ваших перемог кількість щитів збільшать.
- Так, з Туреччини привеземо у якості сувеніру (посміхається – ред.)
