_pictogram.svg.png)
Після командних змагань в Тегерані "Martyrs Cup", мабуть вперше не хочеться говорити про результат. Про загальний командний результат, на який чекають всі, і який не є, за різних обставин та причин задовільним, як зі сторони вільників так і класиків. Але для мене, і це потрібно було бачити, визначальною оцінкою виступів молодих борців є не медалі, а та яскрава, динамічна, атакуюча боротьба, яку, не зважаючи на конкуренцію, ґвалт вболівальників (в Ірані вміють підтримувати своїх), упередженість суддів, які за словами нашого рефері – Віталія Назарчука, судили відверто не об’єктивно, продемонстрували наші талановиті борці. Так ми не потрапили до числа призерів. Але, друзі, повірте, якби ви бачили з яким завзяттям билися наші хлопці, як технічно вони перемагали сильних суперників, ви би визнали головне – в нас є борцівський потенціал. І саме важливе – в нас є майбутнє!
Відразу хочу відзначити вільників, які гідно відборолися з білорусами, іранцями, кіргізами – Миколу Чабана (50), який безкомпромісно змагався за кожний епізод, Віктора Терезі (55), який у кожній сутичці боровся на межі сил, Максима Коржана (66), Олексія Баруту (66), який реально загнав іранця, і той просто не мав сил піти з килима, Дениса Павлова (74), який не здавався у самих скрутних і безнадійних ситуаціях, Марка Маркаряна (84), Андрія Галету (96), якому киргиз підступно скрутив пальця, однак Андрій, в якого від болю потемніло в очах, не розгубився і здолав брудного суперника. Можливо не все вдалося Юрію Ідзінському (120), проте він здобув безцінний досвід.
Просто чудово розпочав виступ вихованець Віктора Лозового – В’ячеслав Черняк (50). В’ячеслав упевнено переміг угорця (8:0). Видно, що Славі бракує досвіду, йому ще потрібно багато працювати, але він має стрижень, бійцівський характер і може дати бій. Не зміг реалізувати себе Микола Степанюк (55). Коля дуже старався, йшов вперед, шукав можливість для атаки, але було помітно, що суперники випереджають його в силі та класі. Часто вони були сильнішими за нього. Степанюк перевірив себе у новій вазі і те що йому чогось не вдалося, це теж, як він сам зізнався в аеропорту, корисний досвід. Олександр Грушин (60) на кожний поєдинок виходив зарядженим і сконцентрованим. Грушин пройшов всіх основних конкурентів. Поклав на туше угорця, виграв в росіянина, впевнено здолав іранця. Тільки в поєдинку з вірменським борцем Саша двічі стрімко увірвався в корпус і по інерції улетів на контратаці. Ця хиба вартувала українцю перемоги. Хоча Грушин діяв активніше, йшов у наступ, не боявся ризикувати. Точно так – впевнено, професійно, безстрашно боровся і Парвіз Насібов (66). Грушин і Насібов дуже відповідально ставляться до тренувань, є вкрай вимогливими до себе і серйозно налаштовані перемагати. Парвіз який пройшов угорця, вірмена, росіянина в заключній зустрічі програв іранцю, але той виглядав дорослішим за Парвіза, наче важчим за нього і поводився дуже жорстко. Красиву боротьбу показав Ельмар Нуралієв (74). В першій сутичці Нуралієв поступився угорцю, якого міг подужати, однак потім упевнено на туше поклав вірменського борця, виграв в росіянина і переміг іранця. Дмитро Кіяшок (84) теж показав хорошу боротьбу. Особливо вразила блискуча перемога Кіяшка над іранцем з рахунком 8:0 за 20 секунд. Кіяшок так стрімко провів кидок через груди і два накати поспіль, що іранець був геть спантеличений і ще довго не міг отямитися, що відбулося. Семен Новіков (84), теж проявив себе, як сильний, наполегливий борець. Особливо хотілося б відзначити боротьбу Андрія Дегтярьова (96). Андрій просто зламав потужного угорця і гідно відборовся з іранцем. Дмитру Кременєву (120), ще бракує ваги та сили. В цього сумлінного парубка, будемо сподіватися, все попереду. Міг здолати суперника з Вірменії Василь Величко (120). Головне Василь проборовся з сильними борцями і зрозумів свої слабкі місця. Не тільки йому, а й багатьом є над чим працювати.
Хочеться подякувати хлопцям за красиву боротьбу і палке бажання показати найкращий результат. Кожен з них все робив для того щоб вивести вперед команду. Боявся підвести друзів, тренерів. Можливо, не все вийшло, але вони старалися. Не хочу виправдовувати хлопців. Не можу обвинувачувати команду з якою став одним цілим. Погодьтеся, інколи поразка може бути кориснішою за перемогу! Принаймні, всі борці отримали безцінний досвід. Дехто зрозумів, що його боротьба і техніка не є бездоганними. Коронні прийоми, які проходили вдома не є ефективними на виїзді. І правильно зазначив старший тренер збірної Володимир Шацьких: «Кожен зрозумів свої мінуси. Нам є над чим працювати, що виправляти.»
Наприкінці, від імені спортсменів, хочу подякувати тренерам – Володимиру Шацьких, Яшару Насірову, Вадиму Гіоєву та Миколі Мигалюку за просто неймовірну, дружню підтримку своїх підопічних. Шалена підтримка Шацьких і Гіоєва не тільки надихала борців, а й тонізувала деяких суддів, котрі цинічно відмовлялися розглядати протести, які наші секунданти наполегливо відстоювали, і, треба зазначити, відвойовували чесно здобуті бали.
...В Ірані ми побачили, що боротьба є фундаментом державної політики. Бути борцем в Ірані почесно. Я бачив дітей з варенниками замість вух і бачив, як світяться гордістю іхні очі! Майже кожні 15 хвилин на екрані телевізора з"являються люди з поламаними вухами чи йдуть новини про успіхі іранських борців. На трибунах (про це напишу пізніше) бачив батьків з синами, дідів з онуками, і просто трізних чоловіків, які ревно вболівали за своїх.
Так, ми всі хочемо перемог. Ми молимось за майбутнє нашого спорту. Але для того, щоб боротьба ставала дедалі популярнішою, приваблювала все більше дітей, вона має ставати вектором державної стратегії. Потрібно виходити на політиків і можновладців. Тільки завдяки телебаченню, рекламі, і головне - ГЛЯДАЧАМ, ми зможемо відродити інтерес батьків до нашого безсмертного мистецтва!
Автор статті: Олександр Пастухов
