_pictogram.svg.png)
Photo by Matthew Lewis/Getty Images
«Максимум безпеки для учасників чемпіонату Європи». Саме цим принципом керувалися організатори змагань, коли протягом тривалого часу думали, як створити максимально комфортні умови для скороходів.
Директор траси Каспер Еггер приділив максимум уваги тому, як прокласти трасу по рівній місцевості. «Траса проходить лише на одному березі ріки. Було вирішено не прокладати її мостами, оскільки там є підйоми і спуски. Для нас вони майже непомітні, але для скороходів можуть бути відчутними. Будь-які перепади могли сприяти тому, що атлети ненавмисно перейдуть на «біг», що з’явиться фаза польоту і це загрожуватиме дискваліфікацію. Ми в жодному разі не могли цього допустити», - розповіла Жанін Гайгеле, керівник по роботі зі ЗМІ і зв’язкам з громадскістю.
Наступним питанням було, як звести до мінімуму можливість отримання травм атлетами. У Цюриху розповсюджена система трамвайного сполучення, особливо в центрі міста, де й було прокладено трасу. Було дуже важливо, щоб атлети не посковзнулися, не підвернули ногу, не впали на рейках. Над вирішенням цієї проблеми організатори працювали півтора роки, тестуючи різноманітні технології й матеріали, включаючи резину. Нарешті рішення було знайдено.
Обговорюючи дане питання з організаторами чемпіонату Європи-2016 в Амстердамі, голландські колеги підказали швейцарцям «королівське» вирішення проблеми. Врятувати атлетів від травм на рейках було покликане… бананове листя.
Коли королівська сім’я в Гаазі виїжджає в місто на каретах, між рейками прокладають канати з бананового листя. Саме їх було доставлено до Цюриха. Щодня, за кілька годин до початку змагань зі спортивної ходьби, ними убезпечуватимуть трасу, після чого прибиратимуть, щоб відновити рух трамваїв.
***
Першими випробували «королівський» шлях чоловіки, які змагалися зі спортивної ходьби на 20 км. Досить швидко стало зрозуміло, що за медалі боротимуться чотири атлети – українець Руслан Дмитренко, іспанець Мігель Анхель Лопес і два росіянина, Алєксандр Іванов і Дєніс Стрєлков. Хто з них переможе – не було відомо до заключних метрів дистанції.
Найщасливішим дистанцію залишав Лопес (1:19.44 год). Дмитренко фінішував четвертим (1:19.46 год). У десятці фінішував Андрій Ковенко. З результатом 1:21.48 год він сьомий. Назар Коваленко фінішував 14-м (1:23.51).
Четверта позиція в Цюриху дозволила Руслану стати переможцем IAAF Race Walking Challenge.
«Намагаюся проаналізувати, як потрібно було подолати дистанцію, щоб бути в трійці, і не можу зрозуміти, що і де можна було зробити інакше. Якби став за спиною Стрєлкова, міг би дочекатися хорошого моменту й вискочити вперед. Але ж я боровся за перемогу, і орієнтири на дистанції відповідно були іншими, - намагається проаналізувати виступ Руслан Дмитренко. – Наша четвірка трималася разом протягом усієї дистанції. Мігель Лопес спробував вирватися вперед, всі відразу сіли йому «на хвіст» - і він скинув темп. Така ж історія була з Івановим. Чи не думав я про те, щоб і собі піти вперед? Це можна було б робити в тому випадку, якби я відчував, що можу дійсно відірватися. А я не відчував свої ноги, як то мало б бути. Хоча долати 20 кілометрів за 1:19.46 і нарікати на ноги якось навіть дивно».
«Це той випадок, коли йшли чотири рівні спортсмени і виграли ті, кому більше пощастило. Про це говорить навіть час – всі вони помістилися у двох секундах. Дуже прикро, що Руслан не просто четвертий, а ще й з однаковим часом з бронзовим призером чемпіонату», - додає тренер Дмитренка Денис Тобіас.
«Вийшло так, що від початку дистанції всі виштовхнули Руслана вперед. Мовляв: «Ти лідер сезону – ти і веди». Лопес був добре готовий. Ми були разом на зборі, тільки я звідти поїхав ще чотири тижні тому. Але вже тоді він був у дуже хорошій формі. Але тут до останнього не було зрозуміло, хто переможе, - каже Назар Коваленко. – Щодо мене… Знаєте, спорт – це справжня лотерея. Ти ніби приходиш у казино, ставиш усе, що в тебе є, але ніхто не знає, виграєш ти чи програєш. Цього року я пожертвував усім: мене не було вдома два місяці, не було поряд з дідусем, коли він помер, потрібно було суттєво схуднути – я зробив це. Я був добре готовий до чемпіонату Європи, це був мій шанс. І тим більш прикро, що не вдалося реалізувати себе. Не знаю, де помилився… Мені не зовсім удавалося вгадати з днем, коли краще спуститися з гір: спробував один варіант – не підійшов, спробував інший – теж не те. Мабуть, зараз потрібно заспокоїтися, проаналізувати і чемпіонат Європи, і всю підготовку, зробити відповідні висновки, відпустити всі неприємні спогади і почати готуватися до нового сезону і до головного старту. Він у нас попереду, на Олімпійських іграх у 2016 році.
Я дуже вдячний своїй коханій, Ані, яка до того ж є моїм тренером. Вона завжди поряд, дуже допомагає і підтримує мене. Разом ми спробуємо втілити й нашу спільну олімпійську мрію».
«Сьогодні День народження у моєї дружини, дуже хотілося зробити їй подарунок. Не знаю, наскільки це мені вдалося, але сподіваюсь, що принаймні не засмутив її, - каже Андрій Ковенко. - Мені вдалося фінішувати у вісімці найсильніших, але за таких погодних умов час міг бути й кращим. Адже не було ні спеки, ні надто сильного дощу.
У нас був подвійний збір у Ворохті. Все було непогано, але під час другого я отруївся. Довелося знизити інтенсивність тренувань, щоб устигнути відновитися до чемпіонату Європи. На першій половині дистанції це дало про себе знати. На щастя, потім зумів вирівняти темп, але наздогнати лідерів уже було неможливо. А от для потрапляння до шістки зовсім трішечки не вистачило дистанції. Та за даної фізичної форми, певно, можу бути задоволений і місцем, і часом».
