Руслан Савчук: «Було враження, що ти в бою, а не на змаганнях з кросу»

Руслан Савчук у змаганнях серед чоловіків на чемпіонаті Європи з кросу посів 63-є місце. Руслан Савчук у змаганнях серед чоловіків на чемпіонаті Європи з кросу посів 63-є місце. Після фінішу він розповів про враження від бігу і траси.

- Кожен спортсмен ставить перед собою завдання бути як найвище у підсумковому протоколі. Але траса була складна, погодні умови теж – як мінімум два дні до змагань лив дощ. Тому на чемпіонаті Європи з кросу все було ефектно для глядачів, але не для спортсменів. Результатом я не дуже задоволений, хотілось би бути вище, - говорить Руслан Савчук.

Яку тактику обрали для подолання дистанції?

Дивлячись на попередні забіги, тренери нам сказали починати трішки повільніше, ніж група лідерів. Я почав швидко, але при цьому темп був досить комфортним, не на максимумі, і поступово випереджав суперників. До фінішу переважно обганяв я, а не мене. Так, я був не дуже близько до атлетів, які бігли попереду, але ця тактика спрацювала.

Вам було комфортніше бігти самому чи з групою?

Краще було бігти поодинці, бо на перших двох колах коїлося щось страшне: на всіх поворотах ловили за руки, одяг, у кількох моментах я ледь не впав. Було враження, що ти в бою, а не на змаганнях з кросу.

Те, що вийшло сонце на старті, додало приємних емоцій?

Коли сонце світило на воду і калюжі, то воно засліплювало. Але з іншого боку, бігти було ніби й приємно. До того ж дощ припинився.

Траса була не без сюрпризів, чи не так?

В Україні кроси на таких трасах ніколи не проводяться. Цього року в Івано-Франківську була траса, про яку всі говорили, що вона складна, що там болото. Але у порівнянні з цією вона була легкою. У Тілбурзі траса досить цікава, але на жодній з ділянок не можна розслабитися, короткі підйоми і спуски, різкі повороти дуже збивали дихання. Постійно потрібно було працювати.

У жодному разі не можна було розслаблятися на колодах. Перед виходом на старт ми дивилися, як біжать юніори і юніорки, і у них у цьому місці було досить багато падінь. Тому біг і думав про те, щоб не спіткнутися на них. Річ у тім, що колоди поставили на такій відстані одна від одної, що перед ними і два кроки не зробиш, і один виходить задовгий. Потрібно було бути дуже уважним.