Ярослава Магучіх: «Юнацька Олімпіада стала першим кроком до дорослого спорту, до дорослої Олімпіади»

Перемога Ярослави Магучіх на юнацьких Олімпійських іграх стала однією з найяскравіших. Перемога Ярослави Магучіх на юнацьких Олімпійських іграх стала однією з найяскравіших. Виступаючи серед атлетів віком до 18 років, вона повторила юніорський рекорд України зі стрибків у висоту – 1,95 м.

За рік, який минув з моменту перемоги Магучіх на юнацькому чемпіонаті світу, вона брала участь не лише у змаганнях у своїй віковій категорії, а й на етапах «Діамантової ліги» - серед світової еліти.

- Коли я повернулася з юнацького чемпіонату світу минулого року, зустріч в аеропорту, стільки камер – все це було для мене несподіванкою. Це було вперше, - пригадує Ярослава Магучіх. – Але зараз уже звикаю до цього, інакше на все реагую. Хоча емоцій все одно дуже багато. З Олімпіади нас зустрічало ще більше журналістів, було ще більше камер, мене приїхали зустріти батьки і сестра, всі вітають – і вже від цього хочеться весь час посміхатися.

Не секрет, що дорослі Олімпійські ігри дуже відрізняються навіть від чемпіонатів світу. Чи можна те ж саме сказати про юнацькі?

Так, вони дуже відрізняються. Тут ти зближуєшся з представниками різних видів спорту. Для мене цей старт був дуже важливим, адже це був перший крок до дорослого спорту, до дорослої Олімпіади.

Особисто для вас, який з етапів змагань був складнішим?

Другий. На першому етапі попри дощик я, хоч і не подолала, але спробувала 1,95 метри. І, виходячи на другий, вже знала, що можу це зробити. Ставлю цю висоту, виходжу на першу спробу і всі думки про те, що я уже намагалася це зробити, що я можу. Я працювала цілий рік заради цієї Олімпіади. І налаштовувала себе саме з думками про це, а далі просто бігла і стрибала.

Ви стали наймолодшою стрибункою у висоту в історії України, як подолала 1,95 метрів. Та й ваш результат був вищим, ніж у переможниць двох попередніх юнацьких Олімпійських ігор – Марії Ласіцкене і Юлії Левченко…

Я не думала про це. І, чесно кажучи, коли Юлія Левченко у 2014 році перемогла у Нанкіні, я ще навіть не думала про те, що потраплю на Ігри у 2018-му!

Насправді, моя тренер, Тетяна Степанова, до старту ніколи не навантажує мене тим, які висоти я маю брати. Вдома готуємося, працюємо над технікою, приділяємо увагу стопам. На змаганнях стрибаємо, а коли мої суперниці закінчили, тоді вже думаємо, яку висоту замовити. Поки що вирішили підняти на один сантиметр вище від особистого рекорду. Хотілось покращити результат і поступово йти далі, адже попереду турніри серед юніорів, молоді і до дорослого спорту ще потрібно дійти.

А що саме впливало на рішення про те, які висоти обирати стартовими?

На першому етапі відштовхувалися від погоди: вона була поганою і, щоб не змерзнути остаточно, вирішили починати трішки раніше. А вже на другому було тепліше, почали з 1,79. Ми з тренером вирішили, що я робитиму розминку прямо у секторі: вже там бігала по віражам, виконувала спеціальні вправи.