_pictogram.svg.png)
Друга частина розповіді президента ФЛАУ у 1991-1996 роках, Заслуженого працівника фізичної культури і спорту України Юрія Тумасова про Олімпіаду в Атланті.
Ми завжди спостерігаємо, як на змаганнях різного рівня після виконання чергової спроби у стрибках чи в метаннях спортсмени дивляться в бік тренерів, що сидять на трибунах стадіону, й заздалегідь обумовленою мімікою, а за можливості і словами, здобувають необхідну інформацію про свої дії у щойно виконаній спробі. А отримавши – намагаються внести необхідні корективи, виконуючи наступну спробу.
Такі дії можливі, коли між учасником на секторі і наставником на трибуні є хоча б зоровий контакт. Проте, на Олімпійських іграх та чемпіонатах світу, коли всі місця на трибунах заповнені глядачами, такий контакт стає більш ніж проблематичним. А реальну допомогу можуть здійснити друзі та товариші по команді, які змагаються тут же.
Прикладів такої допомоги, коли у фіналах одночасно змагалися по два, а інколи і по три спортсмена з України, можна назвати багато. Вона спостерігалася, коли разом виступали брати Бубки, Олександр Багач та Роман Вірастюк, Інеса Кравець та Лариса Бережна, Анатолій Бондарчук та Юрій Сєдих, Юрій Сєдих та Юрій Тамм, Богдан Бондаренко та Андрій Проценко. Цей перелік можна продовжувати і продовжувати.
Через багато років після Олімпійських ігор в Атланті мені розповіли про події, що сталися тоді на секторі для метання молота під час фінальних змагань. За призові місця там одночасно змагалися і наші Олександр Крикун та Андрій Скварук, при цьому підтримуючи один одного і коректуючи виконання спроб.
Розпочалася остання спроба. Першим її виконував Олександр. Було видно, що спроба вдала. Андрій, ще не знаючи її результату, говорить Олександру: «Ти молодець!» На що отримує побажання зосередитися на своїй спробі та перемогти. Мовляв, у тебе є ще спроба!
В обох ці останні спроби були вдалими, та в підсумку в Крикуна результат виявився на 10 см кращий, ніж у Скварука. У підсумку хлопці посіли третє і четверте місця. Неабияке досягнення для спортсменів, які стали спадкоємцями визначних українських метальників молота, які відзначалися на Олімпійських аренах від Гельсінкі до Атланти – М. Редькін, Г. Дибенко, А. Бондарчук, Ю. Сєдих, Ю.Тамм.
Прізвище Олександра Крикуна вперше пролунало серед лідерів змагань у 1983 році, коли він став переможцем першості СРСР серед юнаків. У 1985 році він став переможцем Всесоюзних юнацьких ігор, срібним призером серед юніорів на чемпіонаті Європи у Бірмінгемі в 1987 році. За рік до Олімпійських ігор в Атланті виграв срібну медаль на Всесвітній Універсіаді в Японії з особистим рекордом – 80.36.
Тренуючись разом із Заслуженим тренером України А.М. Тихомировим, здебільшого в Умані (Черкаська область), поступово і впевнено збільшував навантаження та вдосконалював техніку метання, що, з рештою, і дозволило йому завоювати бронзову нагороду Олімпійських ігор.
Мені участь Олександра і Андрія на тих Іграх запам"яталася вмінням сконцентрувати свої внутрішні ресурси і неабиякою силою волі. Причому, зробити це саме в потрібну мить. Це були представники нового покоління талановитих легкоатлетів незалежної України, які до Атланти прибули з величезним бажанням – бути найкращими.
За успішний виступ на Олімпіаді призери і їхні тренери в серпні отримали державні нагороди. А через 2-3 місяця по тому (в цей час я вже не працював в легкій атлетиці) до мене несподівано зайшов В.П. Бачигін — заступник міністра у справах молоді і спорту (інтелігентний, висококультурний і професіональний керівник) і повідомив, що є можливість за підсумками Ігор ще нагородити спортсменів і тренерів. Запитав, кого би я міг порекомендувати? Я без будь-якого сумління сказав: «Скварука та його тренера». І був дуже радий, що зміг щось зробити доброго для легкої атлетики.
У 1997 році на чемпіонаті світу в Афінах Андрій Скварук став срібним призером із особистим досягненням – 81.46, що стало переконливим підтвердженням моєї правоти щодо рекомендації його нагородження.
Матеріал підготовлено за сприяння фіналістки Олімпійських ігор, Заслуженого працівника культури УРСР Людмили Радченко
