_pictogram.svg.png)
Я знав цю людину багато років. Ми часто зустрічалися з ним під час змагань, навіть писали разом методичні посібники з суддівства змагань з легкої атлетики. Та якось він мене дуже здивував.
Ми разом були у відрядженні в Москві. Кілька днів мешкали у готелі «Україна». Він, незалежно від того, коли ми лягли напередодні, щоранку підіймався о шостій, тихесенько закривав двері і йшов на ранкову пробіжку набережною. Тривалість таких пробіжок вимірювалася годиною в додаток до інтенсивної зарядки. Цього розпорядку він дотримувався багато років.
В легку атлетику він прийшов як любитель. У роки його навчання в інституті проводилося багато масових змагань, а фахівці з кафедр фізвиховання готували з бажаючих студентів громадських інструкторів та суддів зі спорту. Борис Іванович належав саме до цієї категорії студентів. Окрім того, він любив біг, не мав сумніву в його цілющих можливостях і завжди знаходив час для власних пробіжок. Інженер за фахом, він всією душею прикипів до легкої атлетики, й з часом став не абияким фаховим суддею. Був арбітром на Олімпіаді-80, головним суддею багатьох всесоюзних та республіканських змагань. У роки Незалежності – головним суддею чемпіонатів України. Йому були присвоєні Республіканська та Всесоюзна категорії, а згодом – Національна.
Борис Іванович був членом Республіканської колегії суддів, цікавився усіма складними питаннями суддівства. Під його керівництвом було написано низку методичних рекомендацій «По перспективному направлению в техническом оснащении легкоатлетических арен» (1982 рік) – в ній надавалися технічні рішення по оснащенню як окремих видів легкої атлетики, так і легкоатлетичних арен у цілому. «По подготовке мест соревнований в лёгкой атлетике» (1984 рік) зі схемами розміщення у секторах спортсменів, суддів, технічних робітників, інвентарю та обладнання; наводилися перелік необхідних матеріалів, обладнання, інвентарю, снарядів з кожного виду легкої атлетики, тощо. Ці методичні рекомендації були розраховані на спеціалістів легкої атлетики, робітників стадіонів та легкоатлетичних арен. Вони і сьогодні придатні для читання курсу лекцій у вишах, технікумах спортивного профілю по таких курсах, як «Спортивне обладнання та інвентар», «Спортивні споруди».
З 1979 по 1981 роки пан Юрченко опублікував дев"ять статей в журналах та газетах, в яких йшлося про різні пристрої до обладнання та стадіонного інвентарю. Наприклад для рівняння поверхні ями з піском, для підйому планки, повернення метальних снарядів, для вимірювання довжини стрибків, результатів зі штовхання ядра та метання молоту. Він не лише завжди віртуозно робив розмітки на стадіонах, але й увійшов до списку асів цієї справи. Не робив з цього таємниць, залюбки ділився своїми знахідками та намагався навчати цьому мистецтву і молодь.
Незмінними рисами його характеру були чесність, обов"язковість, благородство, інтелігентність. Людина назавжди закохана в легку атлетику, він чудово розумівся як на показниках самих атлетів, так і в мистецтві чіткого і швидкого фіксування та оцінювання результатів. Прагнув до урочистого проведення змагань, щоб вони назавжди закарбувалися в пам"яті всіх присутніх.
