Юрій Кіщенко: повернення до стіпльчезу

«Востаннє ми робили інтерв’ю сім років тому», - нагадав Юрій Кіщенко, коли підійшла до нього з проханням про коментар на «Різдвяних стартах» у Києві. «Навіть сім з половиною», - уточнила я.

 

І справді, востаннє розмова на диктофон з Юрієм була ще на юніорському чемпіонаті світу у 2010 році. То був один з останніх років, коли він біг 3000 метрів з перешкодами. Спочатку грижа змусила Кіщенка перейти на «гладкі» дистанції. А згодом проблеми з пахом і спиною на тривалий час залишили його майже без змагань і нормального тренувального процесу.

 

Та, схоже, що травми поступово відпустили Юрія і він почав повертати собі форму, а з нею і перемоги. А минулого року на чемпіонаті України навіть спробував пробігти свій рідний стіпльчез.

 

Цього року можемо чекати вашого повноцінного повернення на дистанцію 3000 метрів з перешкодами?

 

Мені довелося на кілька років забути про цю дистанцію, адже у мене була досить серйозна грижа. Не міг бігати, боліли м’язи задньої поверхні стегна. Точніше, бігати міг, але не перешкоди. За допомогою фізіотерапевта закачували спину, вирівнювали. Кожні три місяці ходив на масажі. Так поступово й укріпився. Минулого року спробував бігти з перешкодами, але для себе. Хотів подивитися, як долатиму бар’єри і яму з водою. Розумів, що ще складно, трішки втратив бар’єрну школу. Але тепер будемо її накатувати і влітку спробую і 1500, і стіпльчез. Можливо, ще не цього року, але в майбутньому обов’язково намагатимуся виконати норматив як мінімум на чемпіонат Європи з бігу на 3000 метрів з перешкодами.

 

Восени ви взяли участь у Decanation, у грудні був чемпіонат Європи з кросу. Починаєте пригадувати смак закордонних змагань?

 

Так… Травми мене і справді дуже вибили з колії. Вони почалися ще коли я міг виступати серед молоді, та й так у мене були нормативи на чемпіонат Європи, зокрема, у приміщенні 2015 року. Але тоді я виконав європейський норматив, а український був вищим і мені трішки не вистачило. Після того травмувався, але, на щастя, вже повертаю форму.

 

У 2015-му півроку болів пах, десь п’ять з половиною місяців не тренувався. Раніше у мене в кар’єрі такого не було. Навіть з грижею міг бігати. А тоді приходив на тренування, починав бігти – і просто не міг винести ногу. Зробив МРТ, знімки, УЗД. Зробив усе, що тільки можна, і на спину, і на пах, але жоден лікар не міг сказати, що сталося. Я вже і до футбольних лікарів ходив. І один з них, колишній легкоатлет, якраз був на Європейському симпозіумі лікарів. Там саме обговорювали, що проблеми з пахом найскладніші, особливо серед футболістів. Причини їхнього виникнення найважче діагностувати, адже їх є близько 70. Мені порадили сидіти на сильних знеболювальних і в цей час закачувати ногу. Впродовж двох місяців я по півтори години на день зі джгутом закачував її усіма можливими способами.

 

Почали тренуватися, через пару місяців увійшов у форму і почалася зима. Тоді ще тренувався у Чорноморську, манежу там немає і я якось продув спину. Випав ще на 2,5 місяці. Це знову була катастрофа. Був у чотирьох терапевтів, ходив на акупунктуру, знову використовував сильні знеболювальні, адже майже не міг ходити. Ці 2,5 місяці вибили настільки, що я впродовж двох років не міг набрати нормальну форму.

 

Лише минулого року зміг себе більш-менш реалізувати, виграв літній і зимовий чемпіонати України. Зараз уже набираю форму, був на зборах у горах. Ще дуже складно, адже два роки не був таких об’ємах.

 

Основну підготовку ведете до літа?

 

Так, звісно, але взимку спробую пробігти на чемпіонаті України у Сумах.  Норматив на чемпіонат світу дуже високий, проте потрібно піднімати свої особисті рекорди для того, щоб влітку були хороші результати на 1500 метрів і 3000 метрів з перешкодами.

 

На «Різдвяних стартах» у Києві у вас вийшла непогана дуель з Олександром Карпенком на дистанції 3000 метрів…

 

Ми з Сашою зробили хороше тренування у змагальному режимі. Спочатку планувалося, що виступатиме ще й Володимир Киц. Думали, що тоді будемо бігти швидше. Але нас було двоє, ще й завантаження дає про себе знати – після такого днів десять навіть кроси складно бігати. Тож головним завданням було просто пересилити себе, добігти і повернути відчуття змагань.

Фото (с)Павло Маменко