_pictogram.svg.png)
Виступ збірної України на чемпіонаті Європи з кросу у 2017 році поставив досить багато питань. У деяких з них ми спробували розібратися з головним тренером з видів витривалості Сергієм Романчуком.
Розмова з Сергієм Івановичем почалася зі слів: «Основне – це здоров’я нації. А крос якраз і є його показником. Цього року, на диво, багато країн брали участь у розподілі медалей.
У нас, як би сумно це не звучало, виступ прогнозований. Єдине, сподівалися на те, що у віковій категорії до 23 років всі дівчата фінішують у двадцятці. Тоді ми могли б розраховувати на третє місце – там було п’ять приблизно рівних команд. Але серед перших 20 була лише Валерія Зіненко.
Цього року молодь дуже сильна. Констанце Клостергальфен біжить 5000 метрів з 14.52 хвилини і 1500 з чотирьох хвилин. У Аліни Ре теж пристойні результати. Думав, перемога німкень у командній першості цього року буде беззаперечною, але дуже сильна і британська команда, яка виграла.
Вже не перший рік ми розраховуємо саме на жіночу молодіжну команду. За рахунок чого це так? І чому в інших категоріях наші перспективи відверто сумніші?
Минулого року у нас теж був хороший виступ у жіночої «молодіжки». При чому як в команді, так і в індивідуальній першості. Вікторія Калюжна тоді була в десятці, цього року вона виступала вже серед дорослих і фінішувала 14-ю. Не сказати, що це успіх, але досить непоганий виступ. У молоді (дівчат) радує і те, що у порівнянні з іншими нашими командами тут хоч не було такого захмарного відставання, яке вимірювалося хвилинами.
Але, на жаль, змушений констатувати, що у найближчі декілька років ми, певно, навіть про перспективи якоїсь медалі говорити більше не будемо. Майже всі ці дівчата переходять у дорослий спорт. А юніорки, які виступатимуть серед молоді, наразі дуже далекі від високих результатів.
Крім жіночої «молодіжки» були ще кілька спортсменів і команд, від яких чекали як мінімум ліпшого виступу: Микола Нижник, змішана естафета…
В естафеті після першого етапу було надто велике відставання, надолужити яке було вже майже нереально. Якщо поглянути на розкладку по етапам, то і Юрій Кіщенко, і Володимир Киц пробігли досить пристойно.
Насправді, коли ми планували цю естафету, то планували у неї досить сильних дівчат. Зокрема, думали, бігтиме Анна Міщенко, але у неї перед чемпіонатом України було запалення ахілла. Тобто у нас потенційно вимальовувалася непогана естафета, а по факту і склад команди, і виступ вийшли дещо іншими.
Микола Нижник – це, на жаль, розчарування цього чемпіонату. Він дуже талановитий хлопець! Він був у дуже хорошій формі після відпочинку, це серпень-початок жовтня. Дуже добре пробіг у Білій Церкві, на змаганнях у Чехії. Встановлював особисті рекорди, але лиш почав підготовку до кросу – і все пішло не за тим сценарієм, на який ми розраховували.
Керівництво федерації намагається брати на всі змагання максимальну кількість атлетів, тим самим, зокрема, прагнучи підвищити мотивацію людей до занять легкою атлетикою. Але як мотивувати цих людей до того, щоб на потраплянні до команди їхні амбіції і старання не закінчувалися?
Насправді, я не згодний з тим, що потрібно везти команду у максимальному складі. Я не бачу того, що б це давало мотивацію. Ми витрачаємо кошти, а деякі зі спортсменів, на жаль, дійсно задовольняються лише потраплянням у збірну й отриманням екіпірування. Але розвитку ані в масовості, ані тим більше в якості це не дає. Масовості додають ті заходи, які все частіше проводяться у різних містах як для професіоналів, так і для аматорів.
Я досить багато читав про те, як відбувається фінансування в Англії, Франції, Німеччині… Зрозуміло, що там не всі кошти надходять з державного бюджету, значна їх частина надходить від спонсорів. Але я про інше – про їхній розподіл федераціями. Вони вкладають не в слабких атлетів, а у сильних. Завдяки цьому і відбувається ріст. Це як у тренувальному процесі: потрібно розвивати не слабкі, а сильні якості. Ми вже не перший рік возимо повну команду, але, як показує практика, це не дало ще жодного результату.
Як же тоді мотивувати, підштовхнути атлетів до того, щоб вони показували бодай той результат, який у них був на чемпіонатах України?
Власне, коли я йшов працювати головним тренером з видів витривалості, знав, що все досить запущено. А за цей рік все лише підтвердилося. Найбільша проблема, з якою я зіштовхнувся цього року, це тренерські кадри. Їх просто немає! Більшість тренерів переслідують свою меркантильну мету, і одна з них – потрапити до призової трійки на внутрішніх змаганнях. Але у їхніх спортсменів, як правило, до чемпіонату Європи з кросу форма не те, що не поліпшується, а йде на спад.
Ось приклад: цього року ми досить часто використовуємо біохімію. І перед Шаморином уже було очевидно, що навіть у декого з тих людей, які б хотілось, щоб пробігли швидше, вже був регрес. Це елементарно неправильне планування тренувального процесу, підведення до старту і подібні речі.
І як це змінити?
Зараз все частіше говорять про те, що потрібно проводити якомога більше курсів, навчати тренерів. Але особисто моя думка, що це не матиме жодного сенсу. На жаль, переважна більшість наших тренерів не піддається навчанню: не хоче сприймати нове, противиться цьому. Ті, хто хоче, відвідуватиме всі можливі курси, лекції, семінари й так. Плюс є Інтернет. Такі люди постійно будуть самовдосконалюватися, їх не потрібно додатково до цього підштовхувати.
Поглянути навіть на використання біохімії. З усієї збірної витривалості лише два-три тренери дійсно цим цікавляться і намагаються у цьому розібратися. У світі цим уже давно користуються. Для них це як, прокинувшись, сказати: «Доброго ранку!» Тренери навіть самі портативно її використовують, аналізують. У нас її бояться, як чорт ладану. А на основі біохімічного аналізу можна коригувати тренувальний процес. І у нас просто чудовий біохімік – Станкевич Людмила Григорівна. Свого часу з нею працювали Ігор Главан з Анатолієм Соломіним і показували дуже високі результати.
Погляньте на тренерів, які працюють зараз з аматорами, часто досить успішними людьми. Візьміть ту ж Ірину Ліщинську, Ігоря Ліщинського, Олександру Азарову… Люди, які у них займаються, звісно, платять гроші. Але ж вони відчувають, які є сучасні методи, використовують сучасний підхід. Для планування тренувального процесу вони застосовують різноманітні гаджети, роздруківки. Ці тренери розвиваються і зробили великий крок уперед. Так, вони працюють з аматорами, але роблять це дуже професіонально.
Фінансова складова могла б змінити ситуацію? До якої суми мала б зрости зарплата тренера, щоб спричинити його прогрес? Бо з вище сказаного вимальовується якийсь глухий кут: тренер не має мотивації, не хоче розвиватися і своїм прикладом демотивує атлетів.
Фінансова складова важлива, але лише вона нічого не змінить. Все починається зі шкіл. Погляньте, як проходять уроки фізичної культури. Ці радянські моделі: «Шикуйсь! Струнко!» і сірі зали вже віджили себе. Уроки потрібно робити сучаснішими, цікавішими й актуальнішими. Тоді і вчитель фізичної культури буде, як і раніше, на висоті у школярів.
Система ДЮСШ не досконала. Мало дітей займається легкою атлетикою. От і маємо те, що маємо. При формуванні юніорської збірної з видів витривалості на наступний рік до штату залучили лише двох дівчат…
Створити атлета для спорту вищих досягнень – це завдання дитячої легкої атлетики, дитячих тренерів. Дітей же потрібно виховати ще і як особистість! А багато хороших дитячих тренерів уже або померли, або відійшли від справи. Тут важливе і виховання в сім’ї. Звісно, без баз і стадіонів теж нікуди, все це накладає відбиток.
Плюс наш менталітет. Всі вважають, що їм всі все винні. У мене відразу виникає питання : «А що ви зробили для країни, щоб вона вас усім забезпечувала?» А у нас торги часто виходять на перше місце. Доводиться навіть чути, що атлет поїде на Кубок Європи збігу на 1000 метрів лише при виконанні таких-то і таких-то умов. Коли питання постає таким чином, це відразу створює якусь стіну.
Але виходячи з тих можливостей, які у нас є, ми робимо досить багато для спортсменів. Завжди намагаємося організувати ті ж збори, забезпечивши спортсменів необхідними умовами для тренувань. Зараз команда на зборі у Киргизії. Там і скороходи, і бігуни. Деякі з учасників чемпіонату Європи з кросу теж поїхали на збори: хтось за державні кошти, хтось за рахунок місцевих організацій, які відряджають.
А ви запитували у атлета, якими будуть його кроки, якщо він отримає все те, що бажає, але при цьому не покаже обіцяний результат? Що буде у цьому разі?
У тому й справа, що нічого не буде. У Польщі, якщо ти не виконав обіцяного, то на тебе накладаються дуже серйозні санкції.
Я повернусь до питання менталітету. Марафонець Ігор Олефіренко своїм успішним виступом на чемпіонаті світу відкрив собі двері на марафони найпрестижнішої світової серії, отримав статус, хороший контракт і тим самим можливість більш-менш забезпечити себе тими умовами для тренувань, до яких він прагнув. Упродовж 50 днів він за власні кошти був на зборі у Боулдері, це високогірний центр у США, у Колорадо, куди прагнуть потрапити всі найсильніші. Він знімав житло там же, де й американці. Вони мають досить високий рівень результатів – приміром, для жінок це 4,04 хвилина з бігу на 1500 метрів. Але вони працюють! У них зовсім інший менталітет, вони сподіваються лише на себе. Спорт у них як хобі, вони тренуються о шостій-сьомій ранку – і при цьому показують дуже високі результати. Хлопець працює фізіотерапевтом – і біжить марафон за 2:10. Хтось працює у великих компаніях по вісім годин на день, хтось у бібліотеці… Ми більше затиснуті, у нас постійна гонитва за грошима.
А у Ігоря які плани на найближчий сезон?
7 січня він бігтиме марафон у Китаї і буде готуватися до чемпіонату Європи у Берліні.
Повернемось до кросу. Можливо, атлети просто розглядають чемпіонат Європи з кросу, як і сам крос, лише як частину підготовки до основного сезону?
Для всіх у нашій штатній збірній, а це 79 людей, я хочу знайти своє місце. Ви ж розумієте, які нормативи потрапляння на чемпіонат світу, особливо у чоловіків. Вже скільки років у нас вони навіть не можуть виконати критерії відбору для потрапляння на чемпіонат світу чи Олімпійські ігри на середніх і довгих дистанціях. Тому є атлети, для яких чемпіонат Європи з кросу і Кубок Європи з бігу на 10000 метрів – це ті старти, які є шансом для них проявити себе і досягти результату.
Якщо у спортсмена йде нормальна побудова тренувального процесу, цеглинка за цеглинкою, то у грудні у них усе буде в порядку з формою для кросу. Це доводить приклад атлетів, які домінують на доріжці, але і на чемпіонаті Європи з кросу біжать серед лідерів.
Крос – це один з етапів базової підготовки, це правда. Я завжди кажу, що не варто лізти зі шкіри: якщо це талановиті спортсмени, такі, як у нас є, то при правильній побудові тренувального процесу вони все одно вийдуть на хороші результати.
Єдине, що у нас є проблема імунітету. От і зараз: лиш приїхали у Шаморин, у багатьох атлетів, особливо молодих, почався нежить. У лікаря було досить багато роботи. Імунітет дає збій – і це теж відображається на тренувальному процесі.
В останні роки було кілька дівчат, які досить непогано виступали на чемпіонаті Європи з кросу, але цього року їх не було у складі команді. Мова про Марію Ходаківську, Юлію Мороз і Юлію Шматенко.
Марія Ходаківська стала мамою, вона зараз у декреті. Юлія Мороз, як відомо, думала завершувати кар’єру і брала паузу у виступах. Влітку вона виграла 1500 метрів серед молоді, бігла на відборі на чемпіонат Європи з кросу, але була шостою. Вона поки що далека від своїх найкращих кондицій. Та пауза все ж дала про себе знати. Юлія Шматенко з тренером завчасно попередили, що не будуть цього року готуватися до кросу, оскільки сезон був досить насиченим і складним.
Фото (с) "Жорстка атлетика"
